Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Він заганяє себе глибше і глибше в мене, а всередині все розривається від бажання увібрати й взяти все до останнього шереху. Це триває нескінченно, а я ще якимось дивом не згоріла і не задихнулася.

Дотягуюся подушечками пальців до однієї-єдиної краплі поту, що зупиняється біля ледь помітної вм'ятини на його щоці.

Резник кидає на мене хворобливий погляд, і його очі не здаються світлими.

Він зупиняється.

І опускає голову до мого сонячного сплетіння, і рухає нею там, упираючись підборіддям у живіт.

— Щ-що... що ти робиш? — я ледь ворушу язиком.

— Я не знаю, що я роблю, — відгукується він глухо через деякий час. Стискає мене за боки, а потім спускається до стегон. — Взагалі без поняття.

Артур утримує мої руки схрещеними, натискаючи на подушку за моєю головою, що з’їхала, коли поспішно втискається до самої глибини й кінчає всередині мене.

Я не встигаю навіть слово вимовити, як він смикає мене з місця.

— Де спальня? — гарчить він.

Сходами Резник мене мало не тягне силою, а в моїй кімнаті кидає на ліжко.

Поки він на секунду відвертається, оглядаючи спальню, я відповзаю трохи далі від краю, а він одразу притискає свої ручища до моїх стегон.

Я й гадки не мала, що я настільки чудово вмію скреготати зубами. Він хоче розсунути мої ноги, розкриваючи все перед ним, і від шоку я затискаюся і майже вириваю стегно з його захоплення.

— Що тепер? — зло заводить Резник, і цей його погляд... просто ненавиджу його. Він сканує мої емоції як кат заточує лезо зброї перед стратою.

— Нічого, — огризаюся я. — Я не зобов'язана всі твої примхи виконувати.

Він вдавлює коліно в матрац, безсоромно стискаючи член у руці.

Головка зачіпає мій пупок, коли Артур перекриває будь-яке вільне повітря. Він повністю навалюється на мене і влаштовує руки по обидва боки від моєї голови.

— До моїх примх ще далеко, я маю справу зі школяркою, і вона просто... вона, — настільки сипло каже він, що майже нічого не розібрати, — просто неможлива.

На мить в очах збирається волога, а потім я штовхаюся-штовхаюся просто під ним — хоч би кудись потрапити — і жорстоко кусаю нахабні губи, що вже поглинають мій рот.

— Тихо! — спонтанно покрикує Артур на мене. — Спокійно, Рито! Ти ще не знаєш, що я з тобою зроблю. Отож, так, — похмуро киває він, — можеш заздалегідь образитися.

Усе-таки я не звертаю шию капітану "Скалозубів", хоча він на це заслуговує. Я залишаю лише синець на його нозі, а він мені спотворює шкіру всієї поверхні живота червоними слідами від засосів. Це починає нагадувати тортури, але в перервах він бере мене знову і знову.

І змушує постійно дивитися на нього, і колись я його точно вб'ю.

Коли він ставить мене рачки, я терплю. Мені це не подобається, але я мовчки дивлюся в сріблясту гладь наволочки. Млосне роздратування знову збирається під шкірою теплотою і навіть лоскоче мені повіки зсередини. Як би не було приємно, мені це не подобається.

І я не згадуватиму яким... ніжним він був у підсобці. Тепер — усе. Не буду думати про це. Залишається лише простирадло стискати в скорчених пальцях.

Розпеченою шкірою п'ятірні Артур немов ставить на мені печатку, коли він різко змінює кут нахилу і притягує до себе, повертаючи мою голову боком до свого обличчя.

Я розчиняюся у хвилях настільки гострого екстазу, що видаю навіть короткий схлип-виск. Нижню частину тулуба зводить спазмами. О Боже. Я відчуваю як його член розбухає всередині мене, відчуваю як він тисне і рветься ще вперед, я все це відчуваю...

— Чорт, яка ж ти маленька зовсім, — плутано шепоче він мені в щоку. Мене вдаряє з розмаху переживання того, наскільки його голос рідний. — Що з тобою робити, що. Ти від усього шокована, а я...

Я ні від чого — взагалі ні від чого — не була шокована до цієї хвилини.

І здатності зрозуміти, що саме Артур говорить і далі, у мене теж немає.

Я навіть не помічаю, як засинаю, а підводжуся в ліжку вже за покликом природи, коли ще до пуття не розвиднілося.

Чорнява макітра придавлює моє волосся як багатотонним КАМАЗом. Але я деруся і вириваюся з ув'язнення, і навіть підповзаю до краю ліжка.

Коли він різко перехоплює мене за талію, я не скрикую лише тому, що його настільки швидка і влучна реакція провокує в мені мовчазне потрясіння.

Але, чесно кажучи, я щойно мало ковзани не відкинула.

Хто хапає людей у ліжку посеред ночі?! Тільки грабіжники та маніяки, які незаконно забралися в будинок.

— Куди, — хрипить Артур, — куди, куди.

Мені навіть вдається розвернутися і натиснути на його плече.

— Нікуди, спи, — бурчу я.

Резник має нахабство перемістити мене вбік, ще й схопивши за щиколотку.

Ось так запусти невихованого хама до себе під покривало.

— Попісяти йду, — не витримую я.

— Тільки ненадовго, — хмурить брови цей... чоловік.

І все одно не відпускає мою ногу, а ще навіть не послаблює захоплення ручищ. І його "обійми", м'яко кажучи, не плюшеві.

Мій удар ліктем хокеїст явно сприймає як укус комара, але я все—таки виграю.

— Зараз впісяюся, — соплю я.

— У твоєму виконанні, я впевнений, мені б і це зайшло, — бурмоче Резник.

Заціпенівши дивлюся на нього кілька секунд, а потім виповзаю з ліжка, але обертаюся, щоб добряче штовхнути цю живу масу нахабств і збочень.

— Зовсім поїхав, — я навіть запинаюся, — як тільки додумався сказати...

Він там ще щось бурчить собі під ніс, особливо про "поїхав", а я рішуче прямую до дверей. Бо я не піду у свою особисту ванну, я вирушаю в туалет на першому поверсі.

Уже на останній сходинці настає час проклинати власний характер, у якому впертість заправляє балом, коли справа доходить до деяких хокеїстів.

У будинку дико холодно, а я взагалі гола. Навіть капці не взула. Враховуючи, що мої улюблені капці були віроломно вкрадені.