Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Розумію, розумію, - кивнув Преподобний, - звичайно, щойно ми зустрінемось – це буде перше, що я зроблю. Та все ж, хотів би зауважити, що ваші генерали все ще не увійшли у свою повну силу.

- Що ви маєте на увазі?

- Всевидячого генерала атакував всього лише маленький загін Білих плащів. Якби він відкрив весь свій потенціал, вони б не змогли так просто його перемогти.

«Тц, і вистачає нахабності таке говорити?! Їх було п’ятеро, а він захищав Сафію!» - промайнуло в голові Лейли. Але вона стрималась.

- Мої Білі плащі вже не одне десятиліття тренуються, використовуючи за основу знання, отримані зі старих манускриптів та архівів самих генералів. Звичайно, їм ніколи не досягти тієї могутності, але вони якщо б за тією методикою тренувалися генерали, просто уявіть собі результат… вони були б непереможні!

- До чого ви хилите?

- Я пропоную вам спільні тренування з одним із наших елітних загонів. Усі воїни відібрані особисто мною. Кожен із них бездоганний, натренований згідно з тим, як заповіли нам генерали у письменах. Думається мені, що це піде на користь вашим захисникам.

Лейла скоса поглянула на Клару. Та ледь помітно хитнула головою. Мовляв, принцесо, ні, ні, ні і ще раз ні. Вогнекрила зітхнула. Кицька-ойо з самого початку була налаштована до Преподобного не дружелюбно. Розраховувати на її підтримку тут було марно.

- Ваше Високопреосвященство, - промовила вона нарешті, - дайте мені час подумати. Я хотіла б спочатку порадитись зі своїми генералами.

- О, так-так, звичайно. До речі, за ці три дні я бачив лише двох. Генерал клинку та всевидячий генерал на завданні?

- Можна і так сказати, - ухильно відповіла Лейла, - скоро вони приєднаються до нас.

- Що ж, це чудово,  - одразу ж погодився Бейланд, - я не вимагаю від вас негайного рішення. Та все ж я б хотів отримати відповідь до вечора, адже зовсім скоро я продовжу своє паломництво. Мені потрібно знати, який запит надсилати у Білий храм.

Не дочекавшись поки Лейла щось заперечить, він піднявся з місця, вклонився та попрямував геть. Обернувшись йому в слід, сприганка одразу зрозуміла чому. До альтанки, у якій вони чаювали, прямували Еліас та Таск. Одразу ж, як вони наблизились, Клара вклонилась і, не промовивши ні слова, подалась геть. Так би мовити, передала свою естафету.

- Що це з нею сьогодні? – Таск дивився їй в слід.

- А хіба з нею буває інакше? – задумливо мовив Еліас, - ойо, особливо хижі, завжди такі примхливі. Не вгодиш.

- Думаю, вона просто втомилась від моєї компанії, - сумно посміхнулась Лейла, - або від компанії Преподобного. Або від нас обох.

- Від цього стариганя навіть я втомився, - буркнув Такс, - з’явився тут. Треться поряд. У них там що, при храмі чаю немає, що він аж у Лоу-Фа притягнувся? Він серйозно нічого від тебе не вимагає?

- Власне, є дещо, про що я хотіла з вами поговорити… - обережно почала Лейла.

***

- Ти вже повернулась? – Рурука штовхнула двері коліном, тримаючи у руках кіпу документів, - сьогодні раненько.

- Давай допоможу, - Клара одразу ж підскочила зі свого крісла і забрала у неї половину паперів.

- Пан Коє все ще на зустрічі? – Руру кивнула на ректорський стіл.

- Так, сказав, щоб не чекали.

- А ти чому тут?

- Думала, повечеряти разом, - дивлячись у бік, промовила Клара, - останнім часом, у мене зовсім не вистачає часу ні на що.

- Ааа… - здивовано протягнула ойо-миша, - так-то воно так. Все ж таки, тебе приставили до нашої принцеси.

- Справжня скалка у дупі, - пробурмотіла кішка.

- Ти і про онуку ректора так говорила.

- Я своїх слів назад і не беру, - Клара зітхнула, - вона просто різні як небо і земля. Пам’ятаєш, як про них казали, коли ми з тобою тільки-но посіли свої посади?

- Авжеж. Лейла – взірець справжньої аристократки, витончена і вихована, послідовна та старанна. А Рейна – суцільний хаос.

- Ага, от тільки зараз всі рішення Рейни, навіть під впливом емоцій, обґрунтовані і зважені.

- Це навіть звучить якось дивно. Що ти маєш на увазі?

- Вона така ж емоційна, миттєво спалахує, варто зачепити. Різка, не стримана. Але всі її рішення завжди спрямовані на захист інших. Зменшити ризики, не наражати на небезпеку, прийняти удар на себе. Це робить її передбачуваною. Не важливо, що саме вона зробить або скаже. Ти завжди знаєш, що будь-яке її рішення буде спрямоване на захист дорогих їй людей. З Лейлою все зовсім не так. Зараз вона – розгублене дитя, яке ніяк не може зрозуміти, де її місце. Вона прагне визнання, хоче, аби її помітили, бути корисною, приймати рішення. Якщо десь і є суцільний хаос – то це в її голові. І саме це робить її небезпечною.

- Ти драматизуєш, не схоже на тебе, - Рурука доскладала папери на столі і взяла з вішака своє пальто.

- Бо я не драматизую, - Клара також накинула свою теплу мантію, - Лейла дуже старається. І я поважаю це в ній. Але… здається мені, Преподобний не випадково з’явився тут зі своїми дружніми жестами саме тоді, коли поряд із нашою принцесою немає Рейни.