Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

— Так, досить! Не видавай моїх таємниць, старе базікало, — посміюється старійшина. Пенсі навіть здається, що її розігрують, але приправи з мішечка справді дуже дрібно перетерті.

— А чому це недобра історія? — їй насилу вдається відірватися від смачного супу, але інтерес до історії цього мисливця не вщухає. Бо варто знати хоча б щось про того, хто тебе ненавидить.

— Бо старий Тоннор був із тих людей, хто визнає тільки рідну кров. Несповна розуму, що ще сказати. На людях називав хлопчину сином, але в кожному його вдиху чи видиху бачив суцільні помилки та недоліки. До свого дому привів, піклуватися обіцяв, а в серце не пустив. Чи то робітник, чи то служник, чи то син, — сумно зітхає Лоухі. — Підліток став дорослим, і виховання дало свої результати. Судячи з того, що я чув і бачив, він жорсткий із суперниками, не визнає своїх помилок, упертий до дурості, діяльний і вигадливий, спраглий до визнання і охочий до слави. Для мисливця непогані якості, але серед людей із таким характером жити складніше.

— Це точно, — киває старійшина, хоча в монолог Лоухі не втручається, повністю зайнятий мискою з супом.

Пенсі знизує плечима. Вона не бачить проблеми, чому доросла людина з сумним або неприємним минулим не може змінитися. Тим паче, те саме минуле повинно було показати, як правильніше зробити щось добре для іншої людини — дитини чи дорослого, якщо вже тобі так не пощастило в житті. Змінити чиєсь життя на краще, дати комусь можливість провести дитинство щасливо або подбати про підтримку, коли комусь потрібно змиритися з втратами, — це, напевно, правильні рішення. Ось Пенсі не пам'ятає першого десятиліття свого життя і не особливо переймається з цього приводу, що там було: може, щасливе, а може, погане. 

«Хоча, — думає вона, як вдихає морозне повітря, що злегка дряпає горло. — Можливо, ми просто різні. І мене не цікавить те, що важливо для Тоннора. Тому я й не можу його зрозуміти».

Заспокоївши себе цими словами, Пенсі відкидається назад, притулившись до шорсткого дерева, і піднімає вгору голову. Високо, у перехресті чорних гілок, за межами освітленого багаттями кола, срібляться і в'ються крихітні сніжинки. І хоча Пенсі старанно видивляється всі повороти й переплетення снігових потоків, їхній хитромудрий хоровод дуже складно простежити. До того ж крижана дрібнота, що підлітає до кола світла і вогню, одразу перетворюються на воду і дрібною краплею обсипаються їй на обличчя.