Читати книгу - "Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті"

– Він сильніший за мене, – зізналася, зітхнувши, Ліра. – Гадаю, він не простий дракон.

Виглянувши з-за крила свого дракона, Ліра уважно подивилася на іншого, золотого, величного дракона, який стояв на скелі. Він не виглядав нетерплячим, не поспішав влаштувати бій, а тільки стояв і дивився, наче точно знав, що їм нема куди тікати. Від одного погляду ставало зрозуміло, що цей дракон звик керувати.

– Чи зможемо ми ще втекти? – поставила Ліра риторичне запитання, розуміючи, що бігти нікуди.

Звичайно, вона могла втекти сама, але навряд чи вони з Азуром тоді ще побачаться. А втекти з її драконом, не зачепивши при цьому його батьків і не відібравши в нього можливість повертатися додому, швидше за все, не вийде. З такого рішення одразу стає зрозуміло, що це дорога в один кінець. Але, чого брехати, у розмові може бути очевидна небезпека. Ліра взагалі не уявляла, що можна чекати від цього чоловіка, і що він захоче за своє мовчання.

– Давай діяти за ситуацією. Якщо що... я втечу сама, а після повернуся по тебе, – прошепотіла Ліра, розуміючи, що вона не зможе підвести інших фей і розкрити всі їхні секрети.

Щоправда, у відповідь вона почула тільки ще холодніше гарчання свого дракона, за яким одразу ставало зрозуміло, що одна вона нікуди не піде.