Читати книгу - "Повернутись назад, Юлія Лавошник"

– То от чому ти у зброї розбираєшься, – усвідомив він звідки взялись деякі мої знання.

– Ага, є таке. В нашій буденності багато чого змінилось, але то нічого, ми вистоїм, і все буде добре. 

– Я теж піду захищати свою країну! – заявив Алан.

– Захисник, ти спочатку у наш світ повернися, і від трирічної лежанини оклигай, встань на ноги. А тоді вже захищати думай. Найлегша екіпіровка важить близько тридцяти кілограмів, і це те, що постійно на тобі, не говорячи про все інше. А ти хоч би сам себе підняти зміг з ліжка.

– Суворі жінки зараз, – посміхнувся він.

– Короче, поки ти форму набереш для того, щоб вступити в лави ЗСУ і від тебе був зиск, а не щоб ти одразу ліг від ваги броніка — війна скінчиться.

– Отже, треба швидше повертатись. 

– До речі, так! Скільки можна теревенити, а то ще озеро передумає приймати наші душі.

Ми підвелись з землі, на якій сиділи поки говорили, одразу в воду ніхто з нас не поліз, чомусь вагались, і скоріш за все тому, що боялись, що не впораємось.

В якийсь момент, коли я вже вирішила, що час ризикнути, я почула знервований голос Алана.

– От дідько! – сказав він дивлячись вниз, в місце, де стояла лампа. Лампа, яка до цього моменту світила зовсім іншим кольором, приємнішим, теплішим. Тепер прям сяяла тим холодним блакитним, який не ознаменовував нічого хорошого. 

Я не збагнула, як це відбулося, а тільки і встигла побачити, як лампа розлетілась на друзки, а потім Алан штовхнув мене в воду говорячи “пробач”.

Все було наче в уповільненій зйомці, я падала, перед очима завмерло сумне обличчя Алана і його очі, в яких був страх, звідкілясь виріс душоїд, який замахувався своїми гострими пазурями. Я хотіла схватити Алана і потягти з собою в воду, але не змогла, і в цей момент, час наче знову прискорився, мене поглинула темінь і прохолода води, з якої я не могла винирнути, бо вона тягла мене все глибше.