Читати книгу - "Донор для небіжчика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Яактобітакийвир-раззз!..
Рот художника був широко роззявлений (Задумі на мить здалося, що язик судорожно смикнувся, намагаючись розпрямитися…), а у вирячених очах застиг безмежний жах людини, самотньо підвішеної в проваллі між двома галактиками.
Задума подався назад. Він зачепив плечем мольберт із картиною, і той перекинувся разом з полотном на просмолене покриття даху. Десь на межі свідомості Задуми билася думка, що лише за півметра під ним є люди, які навіть не підозрюють про те, що відбувається над їх головами.
— Жаххх-ххххливевидовище!.. Правда? — монстр потряс головою Майстра перед самим його носом: кілька крапель крові — теплих і важких — упали йому на щоку.
(Невже ця тварина його щось запитала?)
— Гидкх-хке!.. — здавалося, слова Відривача народжуються від вібрації самого простору. А мова, якою він говорив, належала племені лиховісних нічних істот — пожирачів трупів чи ще когось такого.
— Давай!.. ххзітрем!.. його!.. — з безглуздим ентузіазмом проскреготів Відривач голів.
Кількома рухами чудовисько здерло шар плоті з мертвого обличчя художника, начебто звільняючи того від маски. Не відводячи погляду від цього моторошного процесу, Задума похитнувся. Увесь навколишній світ наповнився дурманним дзенькотом.
— Ужезначнокраще!.. — Відривач продемонстрував перед його каламутними очима стерте до цинічно «усміхненого» черепа обличчя, яке недавно належало його вчителю. Те, що залишилося від обличчя, нагадувало шматки білого мармуру, які повільно проступають крізь липкий бруд.
Задума похитнувся.
— Щоскаххжеш!.. — Відривач тикнув спотворену голову художника йому в обличчя.
Затуманений погляд Задуми раптом прояснився: сплеск люті був, як грім, — здавалося, права рука сама склалася в кулак, і той із неймовірною силою врізався в голову монстра.
Через мить його рука до самої кисті перетворилася на криваве місиво.
Однак удар досяг цілі — Відривач упустив покалічену голову Майстра, похитнувся й навіть відступив на півкроку.
Задума здивовано підніс до очей те, що було рукою; щось усередині дивувалося, чому він досі не відчуває болю, нестерпного болю… Якщо він доживе до моменту, коли мозок справиться з перевантаженням, і вже точно спрямовані імпульси цього болю потраплять за призначенням…
Він перевів погляд на Відривача. Той глумливо похитав головою, твердою, як граніт, показуючи, що зумисне дозволив Задумі вдарити себе.
— Ядобретримаюудар!.. А ти?
Звідкись, із невимовної далечіні, Задума відчув перші відгомони болю в руці…
…Удар чудовиська ум’яв йому обличчя всередину, як гумовій ляльці. Очні яблука вилетіли, як м’ячі для тенісу, випущені з пневматичної гармати, і зникли в темному просторі за межами даху. При цьому хлопець навіть не поворушився.
А коли його тіло почало валитися грудьми вперед, то Задума був уже давно мертвий.
Монстр підняв із землі картину, на якій було зображено краєвид, що відкривався з цього місця на даху. Заключні мазки, нанесені Майстром близько півтори години тому, ще не застигли і світилися живим теплом, з дивною точністю повторюючи світ, яким його бачив Відривач голів.
— Простоздуррххх!..
Розділ 5Гера (III)
— Знаєш, я збираюся поїхати на осінні канікули в Ригу, до родичів батька. На цілий тиждень і… без предків, — повідомив Гера, коли вони з Алексом вийшли на вулицю з ТИРУ.
— Класно! — прицмокнув Алекс.
До літа вісімдесят четвертого «Алекс» стало остаточно його другим ім’ям. Йому це подобалось, дозволяло відчувати себе хлопцем із-за кордону, наприклад, американцем, що об’їздив півсвіту, може, навіть побував на живих концертах «ROLLING STONES», «KISS», «SMOKIE»; хлопцем, що залишив десь там, за океаном, на час чергової подорожі розкішну блондинку, закохану в нього по вуха, шикарну машину з відкидним верхом, як у іноземних фільмах, і, звичайно, гору надзвичайно важливих справ. Це допомагало уявити себе просто крутим хлопцем. До літа вісімдесят четвертого «Алекс» стало якимось кодом, магічним заклинанням, що дозволяє одягти нікому не видимі чарівні окуляри, які змінюють світ за твоїм бажанням.
— Це справді класно! — повторив Алекс. Друзі зупинилися, щоб закурити. — Просто супер! І як збираєшся провести там цей час? — проживши майже шістнадцять років, він ще жодного разу не їздив кудись сам.
Гера невиразно знизав плечима:
— Ще не знаю. Але, сподіваюсь, непогано, — він відчував себе вже дорослим і говорив про канікули поважним тоном, наче про серйозну ділову поїздку.
Хлопці вийшли на Центральну алею розваг, де починалися атракціони міського Парку культури.
Але, незважаючи на навколишні веселощі, до Гери раптом повернувся похмурий настрій, який докучав йому останні дні. Здавалося, сьогодні вранці все минуло, але…
Усе через той випадок чотири дні тому.
Вони дійшли до середини Вулиці розваг, опинившись між каруселями та кімнатами сміху, коли це знову на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донор для небіжчика», після закриття браузера.