Читати книгу - "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"

Я приглядався до Трепки, охоплений неприємним подивом. Скільки вже разів капітан вражав мене своєю витримкою, але в даній ситуації його холоднокровність здавалася мені просто цинічною.

— Ви, здається, не дуже засмучені втратою рукопису, капітане, — з гіркотою зауважив я.

Трепка флегматично витирав рот.

— Розумію твій жаль, друже, але що ж, по-твоєму, мені робити? Адже розпач тільки збільшить нещастя. Повір мені, друже, — та мить, коли я зрозумів трагічну помилку вбивці, була найчорнішою хвилиною мого життя. Але я. вже старий, у мене був час навчитися чинити опір зрадливій долі. Програючи, я тільки запитую сам себе, чи з моєї це вини? Якщо відповідь звучить: «Ні», то намагаюся бути спокійним.

— А… значить, у вас чисте сумління, — сказав я з іронією.

— А ти думаєш, якби у мене було нечисте сумління, то я о дев'ятій годині їв би тут рідко зварені яйця? Ні, друже, запобігти нещастю ми не могли. Вже тоді, коли ми дізналися про рукопис «Епсилон», було пізно.

— Невже не можна було дізнатися раніше?

— Чудес не буває, — буркнув Трепка. — Коли б я був ясновидцем, то не працював би за собачі гроші в міліції, а почав би ворожити… Якби ж то професор повірив нам… а я ж просив його про це, Павелеку… Але він приховав від мене справжню причину замаху, хоч, безумовно, догадувався про неї. Це була фатальна обставина і для нього, і для всіх нас. Це трагедія недовір'я, хлопче.

— Капітане, — сказав я, — ви справді не маєте вже надії?.. А може, той рукопис…

— Ні! — перебив мене Трепка. — Обманювати себе з приводу цього — божевілля. Механізм цієї історії дуже простий.

Трепка схилився над письмовим столом і з хвилину щось креслив на папері.

— Глянь на цю табличку. Професор Містраль працює одночасно над трьома творами, позначаючи їх порядковими буквами грецького алфавіту. Ось вони:

праця про авітамінози — «Дельта»;

праця про білокрів'я — «Епсилон»;

праця про агранулоцитоз — «Дзета».

Праці «Дельта» і «Дзета», тобто праці про авітаміноз і агранулоцитоз, не мали для нього великої цінності. Зате праця «Епсилон» була сенсаційним твором неоціненного наукового значення. Містраль мав намір оголосити її на Всесвітньому конгресі гематологів у Токіо. Як ми знаємо, професор не дуже довіряв своєму оточенню, для чого, зрештою, у нього були певні підстави. Він боявся, що хтось може вирвати з його рук твір, який був для нього питанням усього життя. Тому й працював таємно, не допускаючи до цієї справи навіть найближчих своїх співробітників. Останні події ще підсилили його підозри. Щоб бути спокійнішим за безпеку рукопису, професор, виїжджаючи до «Пристані Ескулапа», замінив обкладинку. Глянь, будь ласка, як розміщено твори тепер, — Трепка показав мені таблицю:

праця про авітамінози — в обкладинці з позначенням «Епсилон»;

праця про білокрів'я — в обкладинці «Дзета»;

праця про агранулоцитоз — в обкладинці «Дельта».

— Чекайте, — сказав я, — а на якій підставі ви твердите, що розміщення було саме таке?

— Ти забув про зізнання Мацьошека. Мацьошек сказав, що на обкладинці, яку він знайшов у теплиці, був знак «Дзета». Отже, в ній мала бути праця про агранулоцитоз. Тимчасом, як нам відомо, рукопис роботи про агранулоцитоз був підкинутий Йонашу, і асистент заховав його в шпаківні. А оскільки у знайденій сьогодні третій обкладинці — «Епсилон» — був рукопис про авітамінози, то виходить, що знищений рукопис, який містився в обкладинці «Дзета», був твором про білокрів'я. Зрозуміло?

— Так… — видавив я приголомшений. — Але навіщо вбивця забрав усі три рукописи? Адже його цікавила тільки праця «Епсилон».

— То був злочин, розроблений, так би мовити, науково, — пояснив Трепка, — злочин, де все було передбачене чи, скоріше, мало бути передбачене. Убивцю справді цікавила тільки праця «Епсилон», але два рукописи, які лишилися, теж мали виконати певну функцію. По-перше, крадучи їх, злочинець хотів створити фальшивий мотив злочину. По-друге, підкидаючи їх Йонашу і Мацьошекам, він хотів спрямувати підозру на них.

Якусь мить я мовчав, намагаючись розібратися в своїх думках.

— Одно мені ще здається дивним, — сказав я нарешті. — У професора вкрадено всі три рукописи…

— Правильно.

— У вбивці, напевно, була можливість ознайомитися з їх змістом. А підкинули працю «Епсилон», яка саме й цікавила вбивцю. Чим же пояснити цю катастрофічну помилку?

— На жаль, друже, — зітхнув Трепка, — все відбулося так, що вбивці ніколи було вивчати рукописи. У цьому слабке місце всього задуму злочинця. Вбивця надто довірився обкладинкам. Коли він довідався про помилку, було вже запізно.

— А як, у дідька, той третій рукопис з'явився в «Ізоляторі»?

Трепка кашлянув.

— Ти, друже, занадто багато хочеш знати. Якби я взявся тобі все пояснювати, то мусив би назвати прізвище вбивці, а цього, ти сам знаєш, я не можу зробити.

— Чому? — спитав я ображений.

— Навчись думати сам!

— Тільки тому? Я відчуваю, що тут у вас є якась спеціальна мета.

— Можливо, — обрізав Трепка.

Того ж дня, після обіду, на Повонсковському кладовищі відбувся похорон професора Містраля. На похорон зібралося дуже багато студентів і представників наукового світу столиці. Прийшли і всі наші знайомі з «Пристані Ескулапа», внісши до жалобного обряду нездоровий сенсаційний настрій. Сам факт, що на похороні присутній вбивця, надавав траурній урочистості якогось жахливого характеру. Важкі хмари, що нависли низько над землею, і дощ поглиблювали похмурий настрій.

Ми з Трепкою стояли під парасолькою і здалеку спостерігали, як відбувається похоронна відправа. Я думав, що Трепка скористається з нагоди і підійде до мешканців з «Пристані», але капітан чомусь тримався осторонь і тільки вклонився їм. І мені не дозволив навіть поговорити трохи з