Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

Було так дивно бачити себе в чужих сторіс. Але в той же час було приємно. Я дійсно впоралася з роллю і ми встигли відзняти весь матеріал за ті пару годин, які в нас були.

Герман сказав, що я дуже швидко включилася. А дівчинка, яка грала роль до мене, була дуже сумна. Спочатку вона дивилася на мене з викликом, але коли зрозуміла, що для мене зіграти що радощі, що сум, не складно, то почала злитися, але переборола себе.

Я бачила це на її обличчі. Вона не хотіла зіпсувати роботу Германа і тому не стала боротися за роль, хоч і хотіла її. Можливо, Герман їй подобається?

Я злегка усміхнулася.

Студентське кохання, що може бути прекрасніше. Напевно, перше справжнє, вже практично доросле. Хоча, як я можу судити про такі речі, коли в моїй голові ще з шкільних років сидить один Сергій?...

Навіть Ден, з яким я зустрічалася декілька років, так і не зміг запасти в душу так само глибоко, як Сергій. Можливо, він відчував це? Хоча я намагалася бути гарною дівчиною і робити все, щоб Дену було добре поряд зі мною.

Та тепер я думаю, що можливо я робила це ніби виправдовуючись перед ним. Якщо він відчував це, то не дивно, що він завів собі іншу.

Раніше я навіть не думала про це.

А потім, коли він побачив, що я була зовсім іншою поруч з Сергієм, він відчув ревнощі і заздрість, тому що з ним самим я такою напевно ніколи не була...

А вже через дві години в мене мало початися перше заняття, яке я мала вести сама. Я нарешті закінчила «стажування» і тепер буду вести заняття без нього.

Я зібралася і поїхала на роботу, приїхала аж на сорок хвилин раніше. Напевно тому що переживала.

Потім я перевдягнулася і все з таким же легким острахом чекала на початок занять.

Однак як тільки дітки почали заходити до зали і вітатися, як тільки я побачила їх щирі посмішки, мій страх пропав.

Дітки виявилися веселими і розумними, тож мені було не так складно, як я боялася.

Перше заняття пройшло майже ідеально... Якщо не зважати на розлиту пляшку води Тимуром, найменшим хлопчиком, йому було всього п’ять з половиною.

Все ж, групи треба б було розділити ще сильніше, щоб окремо були діти 6-9, окремо 10-13 та інші. Однак, я розумію, чому Віталій цього не зробив. Загальна кількість учнів. Вона все ще надто мала. А додаткова група — додаткові години оренди і, крім того, додаткові витрати і на викладачів за ці години.

— Надь, ви гарно впоралися, — Віталій усміхнувся мені. — Я трохи підгледів і мушу сказати, що ви добре працюєте з дітьми.

— Дякую, — я усміхнулася йому у відповідь.

— Вам самій сподобалося вести урок?

— Так, — я кивнула. — Спочатку мені було трохи лячно, але потім стало весело. Буду рада працювати у вас і далі...

***

Дні тягнулися один за одним. Я продовжувала шукати різну акторську роботу, кастинги. Пару разів за цей тиждень відправляла резюме. Одного разу на кастинг в рекламу. Іншого  — на груповку в кіно. Я вже й забула про них, бо цілих чотири дні відповіді не було, аж як мені зателефонував якийсь незнайомий номер.

Я піднесла слухавку до вуха і відповіла:

— Алло?

— Доброго дня, вас турбує кастинг-менеджер Нового каналу, Альона Масловська, — ввічливо сказав теплий жіночий голос. —  Нам сподобалися ваші снепи, ми хочемо запропонувати вам прийти на живий кастинг, але не на груповку в той проект... Думаємо, ви можете підійти на одну з лінійних ролей нашого нового серіалу. Ми як раз шукаємо нові, свіжі обличчя. Вам було б це цікаво?

— Так, авжеж, — я усміхалася в усі тридцять два, але намагалася не звучати надто щасливо...

Подумають ще, що я якась божевільна... Але я була дуже рада.

— Тоді завтра, на дванадцяту. Окрім вас ми будемо розглядати ще чотирьох дівчат. Зараз я відправлю вам адресу та сценарій з роллю, можете його продивитись, вчити не обов’язково, ми дозволяємо читати.

— Дякую, — я продовжувала усміхатися в усі тридцять два. — Я буду на дванадцяту.

— До зустрічі, Надю.

— До зустрічі...

Я була така щаслива... Це все снепи, які зробив мені Герман. Саме завдяки ним мене помітили. Шоуріл надто старий, в мене ще нема матеріалу з цього проекту Германа.

Треба подзвонити йому, розказати... Подякувати.

Я усміхалася в усі тридцять два і дійсно набрала Германа.

— Привіт, я саме хотів тобі дзвонити... — сказав він.

— Мене запросили на кастинг, — мало не перебила його я. — Мене, і ще чотирьох дівчат... Якщо виграю, буду грати лінійну роль в серіалі. 

— Круто! — його голос одразу повеселішав.

— Це все завдяки твоїм снепам, вони дуже сподобалися кастинг-менедженці Нового каналу, — впевнено сказала я.