Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Мендельберг та Карповіц провели експеримент. Чоловіків та жінок поділили на групи й сказали їм, що вони виконуватимуть завдання, щоб заробити гроші. Потім вони як група вирішуть, скільки з тих грошей розподілити серед учасників, у яких найменше грошей. Спостерігачі фіксували результати, а також стежили за мовленням учасників: як часто вони згадували проблеми, пов’язані з доглядом на противагу економічним проблемам, і як часто говорили жінки.

Результати виявилися несподіваними навіть для дослідників. Спершу Мендельберг та Карповіц відкрили, що всі жіночі групи{380} були щедрішими за всі чоловічі.

Гарантований дохід усіх членів групи був вищий на майже сім тисяч доларів в усіх жіночих групах. «Ті групи, що обирали правилом більшості, щедрішу систему соціального захисту{381}, переважно складалися з жінок». На здивування кожної, жінки менше висловлювалися{382}, коли були в меншості.

Проте найдивовижніше{383}, що вдалося з’ясувати Мендельбергу та Карповіцу, — це те, що принаймні в деяких випадках у групах, де переважали жінки, чоловіки більше говорили про проблеми догляду. У групах, де був один чоловік та чотири жінки, 62 % чоловіків порушували тему дітей у порівнянні з 19 % чоловіків у групах, де було чотири чоловіки та одна жінка. Звісно, експериментальна лабораторія — це не зал Конгресу. Проте ці відкриття підкреслюють той факт, що коли жіночі голоси не почуті, проблеми, які їх хвилюють, не вважаються доречними чи важливими. Вони сприймаються як окремі жіночі проблеми, а не як проблеми кожного.

Коли ж жіночі голоси почуті, як висловилися Мендельберг та Карповіц, вони роблять «більше, ніж просто називають проблему{384}, вони зараховують маргінальні та неблагополучні групи у концепцію «ми». «Іншими словами, жінки представляють ширше коло громадян, ніж чоловіки. Не менш важливо те, що «коли жінки мають більший авторитет{385}, тоді чоловіки надають слово жінкам на більш рівних умовах та частіше говорять про догляд за дітьми. Також вони готові підтримати більш щедру систему соціального захисту для бідних, менше перебивають ворожим тоном, у дружній манері заохочують жінок висловлюватися».

Наслідки для американської політики та політики в цілому світі будуть приголомшливі. Якщо ми зможемо обирати більше жінок, жінок з різними політичними поглядами, ми матимемо кращий шанс представити себе тими, ким ми насправді є, як нація. Збільшивши кількість жінок, ми не просто збільшимо жіночий голос та плани, але зробимо можливим і для чоловіків, яких ми обрали, бути самими собою, говорити й голосувати як тати, сини, чоловіки та брати, а також як воїни, конкуренти та переможці. Звісно, вони не завжди будуть приходити до спільної згоди, як і жінки, яких ми обираємо. Демократія полягає у розбіжності. Вони краще виконуватимуть свою роботу, представляючи всіх людей, якими ми є, — громадянами, що конкурують та піклуються.

Економіка піклування

Інвестори повинні приділяти стільки ж уваги піклуванню, скільки це роблять політики. Попит на роботу у сфері піклування зростає через усвідомлення змін, які відбуваються через піклування та демографічне зростання. Слід пам’ятати, що кількість пенсіонерів по відношенню до дорослих людей робочого віку збільшиться майже наполовину до 2030 року. Навіть до 2020 року одному із шести американців{386} буде понад 65 років й, імовірно, один з трьох американців{387} матиме обов’язки по догляду за літніми людьми.

Американці також мають чітке уявлення про те, як вони хочуть старіти. Майже 90 % з нас вірить, що ми не повинні закінчувати свій вік у будинках для престарілих. Але старіти вдома, з гідністю, користуючись усіма вигодами домашнього догляду, саме тому попит на доглядальників стрімко зростає{388}. Але якщо ми хочемо отримувати високоякісний догляд, нам необхідно заплатити за це. Краща зарплата, вищі соціальні цінності та врегульовані умови праці — хороший початок. Якщо ми цінуємо якість догляду за нашими дітьми, батьками та одного дня за нами самими, нам слід звернути більше уваги на економіку піклування.

Далекоглядна група економістів працювала над вирішенням цих проблем десятки років. Розвиток економіки піклування ускладнюється через саме визначення поняття піклування з неминучим поєднанням любові та зусиль, оплачуваної та неоплачуваної роботи. Применшення турботи до звичайного товару, як зерно чи сталь чи будь-що інше, за що ми можемо заплатити, руйнує її цінність. Але робити вигляд, що емоційна винагорода настільки велика, що зовсім не потребує оплати або зовсім незначної, нівелює її цінність та знижує її кількість та якість. Економістка Ненсі Фолбр та група її колег з соціології, політології та демографії винес­ли на порядок денний «політику та дослідження піклування»{389}. Ці галузі потребують ретельніших досліджень, щоб ми могли побудувати інтелектуальні та практичні основи економіки піклування як особливої частини економіки послуг у ХХІ столітті.

Цікаво відзначити, що наші військові краще розуміють цінність інвестиції в прийдешнє покоління американських дітей. Дитячий мозок майже повністю формується у перші п’ять років життя, а тому не буде перебільшенням сказати, що турбота й освіта наших дітей від народження до п’яти років — це питання національної безпеки для США, яке протистоїть Ісламській державі, терористичним угрупованням у цілому, російській експансії та зростанню населення Китаю.

Пентагон почав діяти. Вони компенсують вартість високоякісного догляду{390} за дітьми військовослужбовців, виділяючи субсидії на догляд. Виплати пропорційні до сімейних доходів. Така допомога стала доступною для сімей військовослужбовців з 1989 року. Не менш важливим є те, що Пентагон виплачує учителям грошові допомоги{391} на ранній догляд за дітьми та на навчальні програми, що рівноцінні зарплатам, які отримують інші працівники Міністерства оборони на основі професійної підготовки, освіти, трудового стажу та досвіду роботи. Іншими словами, частина уряду США найбільш безпосередньо несе відповідальність за підтримання національної безпеки, визнаючи необхідність сплачувати зарплати, які можуть залучати та утримувати працівників з вищою освітою, щоб ті забезпечували піклування та початкове навчання дітей усіх працівників.

У приватному секторі деякі далекоглядні підприємці уже крокують убік економіки піклування. Шейла Ліріо Марцело{392}, випуск­ниця гарвардської програми MBA/JD, яка одночасно виховувала двох маленьких дітей та піклувалася про літніх батьків, заснувала Care.com, стикнувшись із проблемою пошуку доглядальників. Care.com — це ринок праці для доглядальників дітей та літніх людей, він зводить доглядальника