Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Наступний ранок зустрів мене суєтою в оазисі, тут був Мор, Зак і всі дівчата. Одні щось обговорювали, інші згадували старі часи, треті складали план закупівель. Життя било ключем.

- Доброго ранку всім. - хто відповів привітанням, хтось помахав рукою.

Замовив собі й коту їжі та сів їсти до всіх за стіл, прислухаючись до розмов. Мор зацікавився твариною і мною у співробітників, дівчата базікали про результати досліджень. З цікавого для себе почув обговорення побудованої ШІ віртуальної карти, заснованої на пересуваннях Адама в лабіринті. Це була багаторівнева система захисту від нападу, що працює на кольорі мембрани аномального переходу. Залежно від кольору входу ти потрапляв в інше місце. Запросив звіт ШІ й теж сів розбиратися.

Приміром, усі мембрани синього кольору вели вгору, а жовті вниз лабіринту, зелені праворуч, а червоні ліворуч, білий колір мембрани - прохід в центр аномалії, а чорний - вихід, і через чорний завжди можна було повернутись назад, якщо не змінився колір, у який ти входив. Заплутався. А який колір веде до місця знаходження артефакту невідомо. На скільки я пам'ятаю з фізики всього є три кольори, які можна отримати під час адитивного синтезу (змішування променів світла), де основними кольорами є червоний, зелений і синій. За відсутності світла немає ніякого кольору - чорний, максимальне змішання цих трьох кольорів дає білий. Що ми маємо, вхід і виходи аномалії підкоряються цим, або своїм законам, найімовірніше, артефакт створила схожа на людей істота, яка заклала в нього такий принцип роботи.

Та основні кольори не є визначальними властивостями світла, їхній вибір визначається властивостями нашого людського ока і технічними властивостями виведення цих кольорів. Тут ШІ потрібно проаналізувати всі варіанти ходіння Адама лабіринтом і куди він потрапляв, а потім скласти докладнішу схему і період роботи аномалії за кольором. Я завжди вважав, що існують «чисті» й унікальні кольори: червоний, жовтий, зелений і синій, причому червоний і зелений утворюють одну вісь, а жовтий і синій - іншу. Ще у нас є білий і чорний, найімовірніше, це нам дає якусь комбінацію, так, ймовірно, використавши всі кольори, ми потрапимо в місце, з якого можна пройти до артефакту. Що і як використовувати мені поки не зрозуміло. Нехай поки що ШІ розважається комбінаціями, мені достатньо, щоб звідти не лізли аномальні тварюки з лабіринту.

Що в нас по роботі, зв'язався з кіборгом та ШІ.

- Доброго ранку, Тех ти плазмову гармату вже поставив?

- Закінчую. Ти щось хотів?

- Я сходив би до кімнати об'єднаних у кластер ШІ лабораторного комплексу на п'ятому рівні, де була велика істота, там зараз може бути тихо, перевірив би їхній стан. 

- Після обіду звільнюся і підемо, готуйся.

- Я буду там на місці, у мене крім прибирання на п’ятому рівні сьогодні поки що немає іншої роботи.

- Прийнято.

Я почав збиратися йти й бачив, що Оллі щось хотіла запитати, почекав, не підходить, ну значить, не терміново. Усі зайняті своїми справами, і я піду.

До обіду носився зі сміттям у кімнатах, за ніч на рівні місцями технічний дроїд підвів освітлення і працювати стало значно легше. Знаходив в кімнатах поламаних дроїдов прибиральників та один технічний, поки що все звозив на склад, потім будемо розбиратися, що з ними робити. Сміття, яке нікуди не знадобиться, зносив до аномалії, потім вивантажимо десь усередині.

Трохи пізніше підійшов Тех, і ми почали готуватися до походу. Прочинили решітку й обережно рушили за неї. В одній із кімнат по коридору ми виявили лігво вбитої нами аномальної істоти, так схожої на кажана. Підлога була усипана кістками - хаотичним скупченням залишків минулої їжі істоти. Серед кісток я помітив кілька людських черепів. Кожна тут кістка була ретельно обгризена, краї згризені й розколоті там, де істота їла її. Деякі кістки були розкришені, ймовірно, під вагою потужних щелеп істоти або якоїсь іншої важкої сили, оголюючи кістковий мозок усередині.

Видовище було одночасно жахливим і протверезним, похмурим свідченням долі жертв цієї істоти. Тут пахнуло розкладанням, нудотною сумішшю старої крові та плоті, що розкладається. На стінах були глибокі борозенки, видряпані смуги на металі, де істота точила кігті або давала вихід своїй люті. Серед кісток я помітив фрагменти скафандра, комбінезона та особисті речі - відірваний шматок шолома, зламані зброю, взуття - мовчазні свідки жорстокого кінця, що спіткав нещасні душі, які стали жертвами цієї істоти. Були й черепи собакоподібних тварюк, щурів, кажанів та решти не зрозумілих мені істот.

Коли я озирався, відчув, як по спині пробігли мурашки. Це місце нагадування про небезпеку, що ховаються за аномальною пеленою, попередження про те, що там, таке, легко може трапитися і з нами, якщо ми послабимо пильність. Нам пощастило вбити цю істоту, але неможливо було передбачити, скільки ще таких істот може перебувати там, захованих в іншому світі, та очікують свою здобич. Ми зібрали всю корисну інформацію, яку змогли, з цієї кімнати, запакували все знайдене в мішки та завантажили на платформи. Потім будемо пізніше розбиратися з аналізом. Було ясно, що ми маємо справу з чимось водночас могутнім і частково розумним, з хижаком, який процвітав колись на базі.

- У мене все Тех. Я закінчив збирати. - сказав я.

- Добре, перевеземо за ґрати платформи зі знайденим й підемо в аномалію.

- ШІ, ми входимо в аномалію, попередньо плануємо на кілька годин бути відсутніми, або вийдемо на іншій стороні бази та потім зв'яжемося.

- Прийнято.

Тех готовий і я теж, відкриваємо мембрану. Перехід.

Ситуація поза приміщенням, за аномальним переходом, нагадувала не те, що я вже бачив в інших аномальних світах. Ми вийшли на пагорбі з підвалу зруйнованої будівлі, звідси відкривався вид на найближчу частину старого міста. Над головою було низьке сіре небо з білою плямою денного «світила» і багряними спалахами в атмосфері планети, на подобі полярного сяйва. Апокаліптична картина, що відкрилася перед моїми очима, не радувала. Особливо зруйновані будівлі та криваві сполохи в небі. Випустили розвідників, вони відразу почали передавати засвічення тварин, що снують всюди на відкритих просторах вулиць та серед руїн, раз у раз миготіли знизу різні дрібні тварюки, схожі на щурів, а в небі літали кажани найрізноманітнішого розміру. Окремі екземпляри, в розмаху крил, досягали розміру до пари метрів. Цікаво, як їм за таких габаритів вдається не просто триматися в повітрі, а ще й маневрувати. Кіт прибив псі атакою кілька найближчих дрібних істот, але не їв їх, стежив за ситуацією навколо, ворушачи постійно вухами.