Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
—А що робити мені? — запитала Голлі Манро.
Я всміхнулась їй, перехилившись через перила:
— Що робити тобі? В мене щось пересохло в горлі... Постав, будь ласка, чайник на вогонь. А може, ще й печива принесеш? Дуже дякую тобі, Голлі.
Подумавши якусь мить, наша помічниця кивнула:
— Звичайно. Люсі. — і побігла з усмішкою сходами вниз.
— Вона хороша. — сказала я. — Добре, що ти взяв її з нами.
Локвуд пильно поглянув на мене:
— Будь із нею чемніша. Люсі. Вона не зобов'язана перебувати тут цієї ночі.
— Я просто переймаюсь її безпекою. — відповіла я. — Минулої ночі ти сам відчув, який потужний цей прояв. А вона — новачок. Тільки поглянь, не знає навіть, як рапіру до пояса почепити. Он бачиш, вона мало не спіткнулась об неї? — я легенько посміхнулась, та Локвуд лиш на мить ковзнув по мені очима.
—Тобі не треба так турбуватись про Голлі, — поволі промовив він. — Я зроблю це сам. Вона стоятиме біля мене, в моєму колі. Там їй буде безпечно. А ти влаштовуйся тут. Я певен, що ти впораєшся й сама. Розкладай ланцюги. Я чекаю тебе внизу через кілька хвилин.
І він помчав сходами вниз; за ним у повітрі лопотіло, наче плащ, його довге пальто. А я палкими очима дивилась йому вслід.
Усе, що відбувалось наступні кілька годин, аж ніяк не поліпшило мого настрою. У домі смеркло. Ми запалили свічки — їхні жовті вогні позначали дороіу, якою повинні були промчати наші привиди. Ми попоїли, перепочили, перевірили наше знаряддя. Джордж досі не повернувся. Це збентежило нас, ми боялися, що його могли не пропустити через зону поліцій- ного контролю в Челсі. Зараз мені дуже бракувало Джордже- вого товариства, бо Локвуд, коли ми чаювали, озивався до мене вкрай холодно. До того ж мене дратувала Голлі. Вона була скромна, слухняна, та водночас наполеглива. Як я розуміла, і те, й інше — хоч і по-різному — мало привертати Локвудову
увагу. Я ж від того почувалася самотньою й покинутою напризволяще.
У підвальному поверсі Локвуд розклав на підлозі срібну сітку і оточив її колом із залізних ланцюгів. Вийшло й справді безпечне місце для того, щоб його вистачило на двох. Коли споночіло. вони з Голлі пішли до цього кола, не перестаючи щебетати одне з одним, а я попленталась на горище, до місця своєї самотньої сторожі. У душі, звичайно ж. я розуміла, що помиляюсь. а Локвуд. навпаки, все робить як слід. Проте це порушувало наш звичний порядок дій — працювати пліч-о-пліч, і від цього мені було тяжко на серці. І в череві — теж, ніби я наковталась каміння.
Я сиділа на горищі, на майданчику біля сходів, усередині кола із залізних ланцюгів, між двома пригашеними ліхтарями, з рапірою, що спочивала на моїх колінах, наче виделка на тарілці. Посередині кола, біля мене, лежала срібна сітка. Знаючи, що чекати мені доведеться довго, я взяла з собою книжку, щоб якось згаяти час. То був потріпаний роман жахів у паперовій обкладинці, який я знайшла на одній з Локвудових полиць. Можливо, ця книжка належала колись Джесіці чи Локвудо- вим батькам — Селїї й Дональду, відомим дослідникам-пси- хологам, які трагічно загинули багато років тому...
Не в змозі втамувати гнів, я з ляскотом закрила книжку. За пів хвилини прочитаний в архіві абзац розповів мені про Локвуда більше, ніж він сам за ті місяці, що ми прожили в одному домі! Я дізналась імена його батьків. Дізналась обставини загибелі його сестри! Усе це було б смішно, якби не так сумно... Чого він так боїться? Чому не хоче відкритись? Чи просто не вірить мені?.. Авжеж, він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.