Читати книгу - "Аутсайдер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Джинси «Лівайс 501», білизна «Джокі», білі спортивні шкарпетки й збіса дорогі кросівки. Плюс пояс із вигадливою пряжкою.
— Ага. Перевдягнувшись в одяг без усіляких кривавих плям, він бере таксі від «Прошу, джентльмени» до Даброу. Тільки прибувши на вокзал, він так і не сів на поїзд. Чому?
— Може, він намагався звести нас на манівці, а злодії в таких випадках неодмінно повертаються власним слідом. Або… є в мене одна божевільна ідея. Хочеш послухати?
— Аякже, — відповів Ралф.
— Я покладаю, що Мейтленд таки збирався втекти. Збирався сісти на потяг «Даллас — Форт-Ворт», тоді — ще далі. Може, до Мексики, може, у Каліфорнію. Навіщо йому лишатись у Флінт-Сіті після вбивства малого Пітерсона, знаючи, що його бачили стільки людей? Хіба що…
— «Хіба що» — що?
— Хіба що він не зміг поїхати, коли на носі був той вирішальний матч. Хотів подарувати дітям іще одну перемогу. Вивести їх у фінал.
— Це й справді божевільна ідея.
— Божевільніша за вбивство малої дитини?
Проти цього було важко заперечити, та й потреба відпала — офіціантка принесла їжу. Щойно вона пішла, Ралф спитав:
— На пряжці були відбитки?
Юн поводив пальцем по екрану айпеда й показав Ралфу ще один великий план кінської голови. Сріблястий блиск пряжки потьмянів від білого дактилоскопічного порошку. Ралф побачив мереживо відбитків, схоже на старі схеми танцювальних рухів.
— Пальчики Мейтленда вже були в комп’ютері мобільної лабораторії, — сказав Юн, — і програма їх одразу розпізнала. Та ось тобі перша дивина, Ралфе. Дактилоскопічні лінії та завитки на пряжці нечіткі, у деяких місцях узагалі обриваються. Достатньо для ідентифікації, і на суді такі відбитки теж прийняли б, але спеціаліст, який проводив аналіз… а в нього на рахунку вже тисячі справ… сказав, що такі візерунки бувають переважно в старих. Віком вісімдесят чи навіть дев’яносто років. Я спитав, чи могли вони так розмазатися через те, що Мейтленд поспішав, хотів ще раз змінити одяг і нахрін звідти забратися. Експерт сказав, що це можливо, але за виразом обличчя я збагнув, що така теорія йому не дуже до вподоби.
— Гм, — видав Ралф і взявся за яєчню-бовтанку. Апетит, як і неочікуваний вибух сміху через ключку подвійного призначення, став приємним сюрпризом. — А це й справді дивно, хоча, певно, несуттєво, — додав він. І замислився — скільки ще він нехтуватиме аномаліями, що постійно спливають у цій справі, називаючи їх несуттєвими?
— Були й інші відбитки, — сказав Юн. — Вони також розмиті — такі розмиті, що експерт навіть не повважав за потрібне надіслати їх до національної бази даних ФБР. Проте в нього були всі побічні відбитки з фургона, і ці інші пальчики з пряжки… поглянь і скажи, що думаєш.
Він передав Ралфові айпед. На екрані висвітились два набори відбитків, одні позначені як «ФУРГОН НЕВІДОМИЙ СУБ», інші — «ПРЯЖКА НЕВІДОМИЙ СУБ». Вони й справді були подібні, та тільки певним чином. На суді їх би в жодному разі не прийняли за поважний доказ, тим паче з таким хватким адвокатом, як Гові Ґолд. Та наразі вони були не в суді, і Ралф для себе визначив, що відбитки лишив один і той самий «невідомий суб’єкт». Ця теорія збігалася з інформацією, яку він учора дістав від Марсі Мейтленд. Не ідеальний збіг, аж ніяк, але достатній як для детектива в адміністративній відпустці, якому не треба звітувати перед начальством… чи окружним прокурором, який навіжено прагне переобрання.
Поки Юн їв свої яйця по-селянськи, Ралф розповів йому про вчорашню зустріч із Марсі, лишивши одну деталь на потім.
— Вся справа у фургоні, — закінчив він. — Криміналісти можуть виявити кілька відбитків хлопця, який вкрав його першим…
— Уже виявили. Ми отримали пальчики Мерліна Кессіді від поліції Ель-Пасо. Експерт зіставив їх із деякими побічними відбитками з фургона — здебільшого з тими, що були на скрині з інструментами, яку Кессіді, скоріш за все, відчинив у пошуках чогось коштовного. Усе чисто, із цими вони не збігаються.
Юн відгортав назад до знімка з розмитими відбитками «НЕВ СУБ» із позначками «ФУРГОН» і «ПРЯЖКА». Ралф нахилився вперед і відставив убік тарілку.
— Бачиш, як це вписується в ситуацію? — спитав він. — Нам відомо, що Террі не викрадав того фургона із Дейтона, бо додому Мейтленди вертались літаком. Але якщо ці нечіткі відбитки у фургоні й на пряжці лишила одна й та сама людина…
— Ти таки гадаєш, що в нього був спільник. І саме він пригнав фургон із Дейтона до Флінт-Сіті.
— Напевно, — відказав Ралф. — Іншого пояснення немає.
— І спільник був мов крапля води схожий на Террі?
— І знову ми до цього повернулись, — мовив Ралф і зітхнув.
— До того ж на пряжці є обидва типи відбитків, — наполягав Юн. — Це означає, що Мейтленд і його двійник одягали один і той самий пасок, а може, і весь той одяг. Їм обом було б до міри, ага? Близнюки, що їх розлучили при народженні. От тільки лікарняні записи свідчать, що Террі був єдиною дитиною Мейтлендів.
— Ще щось маєш?
— Так. Тепер ми підійшли до такої срані, що на голову не налазить.
Він підсунув стілець і сів поруч із Ралфом. Тепер на екрані айпеда з’явився знімок із джинсами, шкарпетками, трусами й кросівками, взятими великим планом. Вони були звалені в неохайну купу, а поруч стояв пластиковий маркер для речдоків із цифрою «1».
— Бачиш плями?
— Так. Що це за лайно?
— Не знаю, — відповів Юн. — І криміналісти теж не знають, але один із них зауважив, що схоже на сперму, і я з ним згоден. На фотографії не дуже добре видно, та…
— Сперма? Ти що, жартуєш?
Повернулась офіціантка. Ралф перевернув айпед екраном униз.
— Хтось із вас, панове, ще хоче кави?
Доливати довелося обом. Коли жінка пішла, Ралф повернувся до знімків з одягом і розчепірив пальці по екрану, щоб збільшити зображення.
— Юне, воно на промежині джинсів, на холошах по всій довжині, на закотах…
— А ще на спідньому й шкарпетках, — додав Юн. — Уже не кажучи про кросівки — і на них, і всередині все позасихало до стану глазурі-кракле [161], як на гончарних виробах. Тою штукою, чим би вона не була, можна було б по вінця наповнити «залізо № 9».
Ралф не засміявся.
— Це не може бути сперма. Навіть Джон Голмз [162] на пікові слави…
— Знаю. І такого від сперми не буває.
Юн провів пальцями по екрану. Наступна фотографія виявилася панорамним знімком підлоги в сараї. Ще один криміналістичний маркер, на цей раз із цифрою «2», стояв поруч із безладною купою сіна. Принаймні Ралф так вирішив, що це сіно. У крайньому лівому кутку фотографії, на похиленому тюкові сіна, виднівся маркер із цифрою «3». Складалося враження, що той пресований тюк стоїть у сараї вже дуже і дуже давно. Більшість сіна під маркером було чорне. Бік у тюка теж почорнів,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.