Читати книгу - "Коли цвітуть каштани, Лана Рум"

Промовивши ці жорстокі слова, він одразу пошкодував. Він дав маху, бовкнув зайве, але визнавати свою провину було вже запізно.

Селена не забарилася з відповіддю.

– Ви не маєте права робити такі поспішні та необґрунтовані висновки! – стала дибки вона. – Ваші припущення – справжня нісенітниця! Ми негайно забираємося звідси. Дякую вам за консультацію і… прощавайте!

Вона підвелася, розвернулась і вже збиралася йти, коли почула благальний й водночас емоційно підвищений голос.

– Да послухайте ж ви мене…

Селена не дала йому договорити. Наче зранена тигриця, яку притиснули у найдальшому закутку її лігва і яка зненацька відчула слабку надію на порятунок, вона підскочила до месьє Ларссона, якого вже майже ненавиділа. Її очі палали так пристрасно, що їхній блиск навіки закарбувався в його пам’яті.

– Невже ви гадаєте, шановний месьє, що людина з видатними здібностями, майстер із золотими руками, який здатен зробити ось таку витончену річ, може перетворитися в якійсь нетямущій овоч, що немає ані почуттів, ані спогадів? Я ніколи не повірю, що мій батько зможе забути мене, а тим паче… її! – прошипіла Селена, сміливо дивлячись йому в очі.

Месьє Ларссон помітив, що, говорячи, вона гарячково намацує тремтячими руками щось на своїй шиї. Коли вона не знайшла того, що шукала, то почала енергійно розмотувати довгий шарф. Після сердешного шарфа вона піддала екзекуціям легку сукню оливкового кольору, яку спочатку позбавила паску, а тоді протрусила, наче пухову ковдру після прання, і лише здоровий глузд зупинив її від повного роздягання на людях.

Вже відчуваючи серцем щось недобре, Селена не здавалася. Вона кинулась до горезвісного столика, якому сьогодні вже добряче від неї дісталося, і вивалила на нього вміст своєї сумки. Ретельно перебравши усі речі, а потім повторивши цю процедуру іще двічі, вона зрештою усвідомила, що трапилося непоправне: мініатюрного золотого годинника унікальної ручної роботи на довгому ланцюжку, що завжди висів у неї на шиї, ніде не було.