Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Авторова післямова
Ця книга написана під яскравим літнім сонцем, яке розжарювало друкарську машинку так, що по кілька разів на хвилину щось заїдало, ніби вона загикувалася. Неможливо було дивитися на сліпучо-білі чвертки паперу, отже я не міг контролювати написане, а писав я, сп’янілий світлом, не дивлячись, як автомат, світло сонця так сліпило мене, що я бачив лише контури іскристої машинки, бляшаний дах за кілька годин так розпікся, що списані сторінки згорталися від спеки у рурку. І до того ж, події, які за останній рік навалилися на мене так, що я навіть не мав часу зареєструвати смерть матері, ось ці події і змушують мене залишити книжку такою, якою вона вийшла з першого разу, і сподіватися, що колись у мене буде час і мужність знову і знову взятися за цей текст і переробляти його заради справжньої класичності, або ж під впливом хвилини й припущення, що можна й зберегти ці перші спонтанні образи, узяти ножиці і вистригати ті образи, які навіть з часом ще збережуть свою свіжість.
А якщо мене вже не буде на світі, то хай це зробить хтось із моїх друзів. Хай настрижуть маленький роман або велику оповідь. Так!
Р. S. Той літній місяць, коли я писав цю книжку, я прожив у розчуленні від «художнього спогаду» Сальвадора Далі і фрейдівського «ущемленого афекту, який знаходить вихід у мові».
Богуміл Грабал, поет вулиці
* * *
«Я завжди дуже любив і дотепер люблю книжки Грабала, — зізнавався Мілан Кундера. — Його проза схожа на високу поезію в нестримному леті фантазії. Так уміли писати тільки, можливо, деякі прославлені латиноамериканці. Але вони не знали про нього, і він, думаю, не знав про них. Колись забудеться російська окупація, а про ті роки заговорять як про великий час чеської культури, коли жив Грабал, що написав книги „Я обслуговував англійського короля“ і „Занадто гучна самотність“».
* * *
У першому номері «Всесвіту» за 1991 рік було вміщено листа читачки із Запоріжжя, у якому вона благала не друкувати більше на сторінках улюбленого «Всесвіту» Б. Грабала, А. Мальро, К. Вольф і особливо Е. Йонеско.
Список небажаних для пересічного читача письменників можна продовжити, бо подібні листи надходили і до редакції московської «Иностранной литературы»: потрапляють до цього списку здебільшого визначні письменники, серед яких чимало й Нобелівських лауреатів. Така вже наша постсоцреалістична дійсність, що читач просто не звик до творів глибших, нелінійних.
Однією з вершин сучасної чеської та світової літератури є той самий Богуміл Грабал, чиє одне-єдине оповідання викликало нарікання тієї читачки. Дві течії в літературі сформували його як письменника: чеський поетизм і європейський сюрреалізм. Богуміл Грабал — письменник світової слави, перекладений у всіх цивілізованих країнах і виданий солідними накладами. У нас же досі вийшла тільки одна збірка його оповідань «Вар’яти».
Життя Грабала було сповнене злигоднів і, здавалося, доля вчинила все можливе, аби перешкодити йому зійти на щабель слави.
Народився Богуміл Грабал за чотири місяці до початку Першої світової війни — 28 березня 1914 року — в сім’ї бровара у місті Брно. Однак аж до двадцятого року життя він мешкав у Німбурку, аж доки переїхав до Праги — студіювати право в університеті.
1939 року, після закриття університету німцями, повернувся до батьків у Німбурк, де влаштувався нотарем, але восени 1940 р. подався знову до Праги. Працював там референтом торговельної школи, потім — комірником у Німбурку і, нарешті, майже до кінця 1946 р., робітником, а тоді черговим на залізничній станції у Костомлятах. Склавши магістерські іспити на правничому факультеті у Празі, до середини 1949 р. працював страхувальним агентом і комівояжером.
На своєму шляху в літературу він мусив здолати чимало перешкод. На тридцять п’ятому році життя Грабал мало не дебютував як поет у приватному видавництві. Але соціалізм уже твердо ступив на чеську землю, і оскільки в 1948–1949 роках приватні видавництва були націоналізовані, набрану збірку сюрреалістичних віршів просто розсипали. А самого автора послали на ливарний завод у Кладно звичайним робітником.
Там, у Кладно, на ливарнях працювало чимало таких бригад із «гнилих інтелігентів», які заважали цілій країні йти переможним кроком до світлого майбутнього. Хтозна скільки довелося б Грабалові там ідейно перековуватися, коли б не спіткало його більше лихо — важка травма черепа. Починаються довгі місяці лікування, і лише наприкінці 1954 р. він стає до роботи на складі макулатури в Празі.
Завдяки клопотанню свого друга і вчителя, відомого чеського художника і поета Іржі Коларжа, письменник з 1962 р. починає одержувати грошову допомогу як працівник мистецтв. Ці засоби, разом з пенсією за інвалідністю, дозволили йому цілковито присвятити себе літературі. Період його найбільшої творчої активності збігся за часом з репресіями, яких за вказівкою Москви зазнали чехословацькі дисиденти.
Вторгнення комуністичних військ у Чехословаччину 1968 року змусило багатьох чеських письменників емігрувати. Грабал залишився, хоч і не чекав нічого доброго від влади, котра переслідувала його ціле життя. Спілку чеських письменників окупаційна влада розпустила, а до нової, маріонеткової, Грабал вступати не став, воліючи заробляти на хліб насущний далеко не інтелігентською працею.
Після відлиги шістдесятих настала глибока криза. Твори письменників, що брали участь у подіях Празької весни, вилучалися з бібліотек, а самі автори піддавалися переслідуванням. Не уник цієї участі й Богуміл Грабал. 1970 року наклад його двох щойно написаних книг був пущений під ніж. Відтоді двері офіційних видавництв перед ним зачинилися. Лише дещо потрапляє до читача завдяки чеському самвидаву або емігрантським виданням.
Так сталося, що Грабал як письменник сформувався у зрілому віці. Принаймні, найвартісніші свої твори написав лише по сороківці, а опублікував, коли вже було йому за п’ятдесят. «Карел Чапек колись написав, що прозаїк стає письменником до сорока років. Це правда, — погоджувався Грабал, тлумачачи свій надто пізній вступ до літератури. — Той, кого цікавить не стільки життя, скільки його відображення, приречений постійно потрапляти в ситуації, які йдуть врозріз із його розумінням світу, у ситуації, які йому, вочевидь, проти шерсті і понад його сили… Я, від природи невпевнена в собі людина, мусив надавати людям гарантії в завтрашньому дні (працюючи страховим агентом. — Ю. В.); я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обслуговував англійського короля», після закриття браузера.