Читати книгу - "Кінець зміни"

Він малякає до восьмої тридцять п’ять (тепер він зображує «заппіти», бо ґаджет Діни Скотт лежить у нього в кишені пальта), потім телефонує Тоддові Шнайдеру, який особисто бере слухавку.

Ходжес називається захисником прав споживачів, який працює на бюро «Кращий бізнес», і стверджує, що йому доручили розслідувати ситуацію з ігровими консолями «заппіт», які останнім часом з’явилися в місті. Говорить він легко, майже невимушено.

— То нічого такого, особливо з огляду на те, що «заппіти» роздавалися безкоштовно, але складається враження, що дехто з отримувачів завантажує книжки з якогось «Кола читачів Sunrise» і текст приходить зіпсований.

— «Коло читачів Sunrise»?! — здається, Шнайдер здивований. Наче немає ознак, що він готується оборонятися, кидаючись канцелярськими виразами, і Ходжесові хочеться, щоб так і тривало. — Щось таке, як «Sunrise Solutions»?

— Ну, власне, так, тому я вам і телефоную. За моєю інформацією, «Sunrise Solutions» перекупило корпорацію «Zappit» перед тим, як вона збанкрутувала.

— Це правда, у мене тонни паперової роботи за «Sunrise Solutions», але я не можу пригадати ніякого «Кола читачів». І воно б стирчало, як прищ на рівному місці. «Sunrise» передусім займалася поглинанням маленьких електронних компаній у пошуках єдиного унікального хіта. Якого вони, на жаль, так і не знайшли.

— А «Клуб Zappit» — ні про що не говорить?

— Не чув про такий.

— А про сайт під назвою zeetheend.com?

Ставлячи останнє запитання, Ходжес ляскає себе по лобі — що ж він не пішов той сайт подивитися замість малювання дурних каляк!

— Ні, не чув про нього теж. — Отут уже чути, як десь за спиною подзвонює щит закону. — Це питання підробок? Адже закони про банкрутство з цього питання є дуже чіткими і…

— Ні, що ви, — заспокоює Ходжес. — До нас звернулися тільки через проблеми з завантаженням. Ну і щонайменше один із «заппітів» було доставлено несправним. Одержувач бажає відправити його назад — може, й отримати натомість новий.

— Не дивуюся, коли хтось отримав непрацюючу консоль, якщо з останньої партії, — відказує Шнайдер. — Там багато браку було — може, тридцять відсотків випуску.

— Дозвольте для себе поцікавитися, скільки ж їх було в тій останній партії?

— Для певності мені потрібно подивитися на цифри, але, гадаю, приблизно сорок тисяч штук. «Zappit» судилися з виробниками, хоча судитися з китайськими компаніями загалом дурна праця, але вони відчайдушно намагалися втриматися на плаву. Я вам даю цю інформацію лише тому, що вся справа там уже закрита і підшита.

— Зрозуміло.

— Ну й компанія-виробник — «Ішен Електронікс» — захищалася щосили. Може, навіть не тому, що на кону були гроші, а тому, що переймалися своєю репутацією. Важко ж їх там звинуватити, правда?

— Та отож. — Ходжес не витримує, йому потрібно зняти біль. Він бере пляшечку з таблетками, витрушує дві, потім неохоче вертає одну назад. Кладе під язик — хай тане, може, так швидше подіє. — Та, мабуть, чого там.

— В «Ішен» заявили, що несправні пристрої були пошкоджені в дорозі: можливо, підмокли. Заявляли, що коли б брак був програмний, то не працювали б усі. Для мене це має певний сенс, але я все-таки не електронщик. У кожному разі, «Zappit» пішов униз, а «Sunrise Solutions» вирішили не продовжувати процес. У них були й серйозніші проблеми на той час. Кредитори кусали їх за п’яти. Інвестори тікали з корабля.

— Що ж сталося з останньою партією?

— Ну, звичайно, пристрої були активом, але не надто цінним з огляду на брак. Я якийсь час їх потримав, і ми рекламували їх на ринку компаній, які спеціалізуються на дисконтних товарах. Мережі на зразок «Усе по долару» чи «Чарівник-економ». Знаєте такі?

— Так. — Ходжес купив пару дешевих туфель у місцевій крамничці «Усе по долару». Коштували вони більше, ніж один долар, але були непогані. Носилися добре.

— Звичайно, ми були змушені повідомити, що не менш як три на кожен десяток «заппіт командерів» — так остання версія називалася — можуть виявитися бракованими, що означало: кожен треба перевіряти. Це вбивало будь-який шанс збути всю партію. Перевіряти по одному — це занадто велика праця.

— Умгу.

— Тож, як довірена особа банкрута, я вирішив їх знищити і попросити податкової пільги, яка мала б становити… ну, так чимало. Не за стандартами «General Motors», але десь середина шестизначних чисел. Розумієте, треба бухгалтерії лад дати.

— Так, розумію.

— Але до того, як я зміг це зробити, мені зателефонував один чоловік із компанії під назвою «Gamez Unlimited» — от просто в нашому місті, — назва така, як «ігри» по-англійськи, тільки там Z у кінці. Назвався виконавчим директором. Може, то такий директор, як буває в конторі на три людини в двох кімнатках чи гаражі. — Шнайдер пирхає так, як може пирхати великий нью-йоркський бізнесмен. — Оскільки комп’ютерна революція дійсно сталася, то такі заклади виникають, як гриби після дощу, хоча я й ніколи не чув, щоб вони по-справжньому видавали щось безкоштовно. Відгонить якимсь шахрайством, чи не так?

— Так, справді, — каже Ходжес. Пігулка, яка розчиняється під язиком, страшенно гірка, зате полегшення солодке. Він міркує, що так буває взагалі багато з чим у житті. Просвітлення в дусі «Рідерз дайджест», але менш правдивим воно від такої банальності не стає. — Є таке.

Ну ось і прощавай, щите законності. Шнайдер пожвавився, захоплений власною розповіддю.

— Отой чоловік запропонував мені купити вісімсот «заппітів» по вісімдесят доларів: це приблизно на сто доларів дешевше, ніж запропонована роздрібна ціна. Ми трохи поторгувалися й домовилися за сотню.

— За одиницю?

— Так.

— Отже, виходить вісімдесят тисяч доларів, — каже Ходжес. Він думає про Брейді, який мав бозна-скільки цивільних судових процесів на суми аж до десятків мільйонів доларів. Брейді, який — коли Ходжесові не зраджує пам’ять — має приблизно одинадцять тисяч доларів у банку. — І ви отримали чек на таку суму?

— Так і є. Знято з рахунку «Gamez Unlimited».

— Без проблем?

Тодд Шнайдер знову пирхає тоном великого бізнесмена.

— Коли б ні, то ці вісімсот «заппітів» були б разом з рештою розібрані на запчастини для нових комп’ютерних штук.

Ходжес швидко накидає якусь арифметику на своїх розмальованих папірцях. Якщо тридцять відсотків з восьмисот були браковані, то залишається п’ятсот шістдесят робочих. Чи, може, трохи менше. Гільда Карвер отримала, напевне, оброблений — чого ж іще вони б їй його давали? —