Читати книгу - "Втрачений символ"

Кетрін розпочала роботу в цій лабораторії, щоб за допомогою сучасної науки дати відповідь на філософські питання. Чи дослухається хто-небудь до наших молитов? Чи є життя після смерті? Чи мають людські істоти душу? Хоч яким би неймовірним це не здавалося, але Кетрін таки знайшла відповіді на ці запитання, і не лише на ці. І саме з наукової точки зору. І незаперечно. Методи, якими вона користувалася, були неспростовними. Результати її експериментів могли переконати найзатятіших скептиків. Якби цю інформацію оприлюднили і вона стала надбанням широкого загалу, то у свідомості людини розпочалися б фундаментальні зрушення. Люди почали б навертатися на свій правдивий шлях. Тому останнє завдання Малаха — перед його перевтіленням — полягало в тому, щоб цього не допустити.

Йдучи лабораторією, Малах помітив інформаційну кімнату, про яку розповів йому Пітер. Крізь товсті скляні стіни він дивився на два пристрої для збереження голографічних даних. «Точнісінько там, де він і казав». Малахові було важко уявити, що вміст цих маленьких ящичків здатен змінити напрям розвитку людства, однак Істина завжди була одним з найпотужніших каталізаторів. Змірявши поглядом голографічні пристрої, Малах дістав картку Триш і вставив її у панель безпеки. Та, на його превеликий подив, панель не засвітилася. Вочевидь, довіра до Триш Дюн була не настільки високою — дівчина не мала доступу до цієї кімнати. Тому він потягнувся за карткою-ключем, яку знайшов у кишені халата Кетрін. Коли Малах вставив цю картку, панель засвітилася.

У Малаха виникла проблема. «Я ж так і не встиг роздобути пін-код Кетрін». Він спробував код Триш, але марно. Почухавши потилицю, ступив на крок назад, оцінюючи плексигласові двері три дюйми завтовшки. Навіть за допомогою сокири не вдертися йому всередину, щоб роздобути і знищити ті цупкі диски.

Однак і для такої несподіваної обставини у нього був план дій.

У коморі електрозабезпечення, як і розповів йому Пітер, Малах виявив стелаж із кількома металевими циліндрами, що нагадували великі кисневі балони для аквалангістів із написом LH2, тобто рідкий водень, а також універсальною позначкою для займистих матеріалів. Один з балонів був з’єднаний з водневою батареєю для енергозабезпечення лабораторії.

Малах залишив цей балон підключеним, а другий обережно зняв зі стелажа і опустив на візок, що стояв поруч. Із силової кімнати він покотив цей циліндр через лабораторію до плексигласових дверей інформаційної кімнати. Хоча й були ці двері досить міцними, але Малах помітив у них одне слабке місце: невеличку прогалину між одвірком та краєм дверей.

На порозі він обережно поклав балон набік, а гнучкий шланг просунув у шпарину під дверима. Йому довелося помарудитися із заглушками безпеки, щоб дістатися до клапана циліндра, але коли це вдалося, то він обережно — дуже обережно — відкрутив клапан. І побачив крізь плексиглас, як піниста рідина почала витікати зі шланга на підлогу всередині кімнати. Малах спостерігав, як калюжа ширилася, розтікаючись підлогою. Вона парувала і пускала бульбашки. Водень залишався у рідкій формі лише за низької температури, а коли його підігрівали, починав кипіти й випаровуватися. Газ, що утворювався в результаті, був навіть більш займистим, аніж рідина.

«Пам’ятай про дирижабль Гінденбурґ[14]».

Тоді вже Малах поквапився до лабораторії, узяв там глек з вогнетривкого скла, в якому містилося паливо для пальника Бунзена — в’язка, легкозаймиста, але невибухова речовина, і відніс його до плексигласових дверей. Він з приємністю відзначив, що зі шланга й досі стравлювався водень; калюжа киплячої рідини в інформаційній кімнаті тепер покривала всю підлогу, оточивши підставки, на яких було змонтовано пристрої для зберігання голографічної інформації. Рідкий водень почав перетворюватися на газ, і над калюжею киплячої рідини заклубочився білуватий туман, заповнюючи усе невеличке приміщення.

Малах підняв глек з паливом і рясно полив ним балон із воднем, шланг та отвір біля підлоги. А потім повільно, дуже повільно позадкував із лабораторії, залишаючи на підлозі смужку в’язкого палива.

Диспетчер служби термінових дзвінків 911 у Вашинґтоні, округ Колумбія, мала цього вечора незвично багато роботи. «Це через футбол, пиво та повню, — подумала вона, коли на екрані з’явився ще один терміновий виклик, цього разу — з таксофону заправки на Сьютленд-парквей у районі Анакостії. — Мабуть, дорожня пригода».

— Дев’ять один один, — відповіла диспетчер. — Що у вас трапилося?

— На мене напали в Центрі технічної підтримки Смітсонівського музею, — відповіла якась жінка панічним голосом. — Будь ласка, викличте поліцію! Адреса — Сорок два-десять, Сілвер-Гілл-роуд.

— Гаразд, гаразд, заспокойтеся, — сказала диспетчер. — Вам потрібно...

— Мені треба, щоб ви також викликали поліцію до одного маєтку в районі Калорама-Гайтс, де, наскільки мені відомо, тримають заручником мого брата.

РОЗДІЛ 53

— Я ж казав вам, — озвався Беламі, — що ця піраміда не така вже й проста, як здається на перший погляд.

«Тепер бачу, що не проста». Ленґдон мусив визнати, що кам’яна піраміда з його сумки здавалася тепер набагато загадковішою. Зроблена ним дешифровка масонського напису мала своїм результатом сітку літер, начебто позбавлених сенсу.

То був Хаос.

Ленґдон довго вивчав цю сітку, шукаючи у літерах хоч якийсь натяк — приховані слова, анаграми, ті чи інші ключі, але нічого так і не знайшов.

— Кажуть, що ця масонська піраміда, — взявся пояснювати Беламі, — приховує свої секрети за багатьма покривалами. Ви відхиляєте одну — і бачите перед собою іншу. Ось ви зняли покров із цих літер, але вони не скажуть вам нічого, аж поки ви не знімете ще одне покривало. Ясна річ, тільки той, хто має горішній камінь, знає, як це зробити. Здогадно, горішній камінь також містить напис, котрий пояснює, як дешифрувати цю піраміду.

Ленґдон зміряв поглядом кубоподібний пакунок на столі. З того, що сказав йому Беламі, Ленґдон виснував, що горішній камінь та піраміда разом створювали «сегментований шифр» — код, розбитий на частини. Сучасні шифрувальники користуються сегментованими шифрами постійно, хоча винайшли їх іще давні греки. Греки, коли у них виникала потреба зберігати секретну інформацію, спочатку писали її на глиняній табличці, а потім розбивали її на частини і кожну ховали в окремому місці. Секрет можна було прочитати лише в тому разі, коли вдавалося зібрати воєдино всі шматочки. З оцих глиняних табличок, що мали назву «символон», і пішло сучасне слово «символ».

— Роберте, — вів далі Беламі, — піраміду та горішній камінь