Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я вийшов із залу й кинув погляд на поле. Там саме грали у футбол. Я обійшов майданчик.
Раптом я почув глос Лисого: «Агов, Хенку!»
Я повернувся і побачив його на трибунах разом із монті Болардом. У Болардові не було нічого такого. Найкращою його рисою було те, що він ніколи не говорив, аж поки йому не задавали питання. Я ніколи нічого у нього не питав. Він просто дивився на життя з-під свого брудного жовтявого волосся і мріяв стати біологом.
Я помахав їм і продовжив свій шлях.
«Підійди-но сюди, Хенку!» гукнув Лисий. «Це важливо.»
Я підійшов. «Ну що там?»
«Сядь сюди й поглянь лишень на отого здорованя в спортивному костюмі.»
Я сів. На майданчику був тільки один хлопець в костюмі. На ньому було взуття з шипами. Він був низьким, зате широким, дуже широким. У нього були неймовірні біцепси, плечі, товста шия й важкі короткі ноги. Він мав чорне волосся; обличчя бул майже плоским; маленький рот, майже непомітний ніс і очі, котрі мали бути десь там.
«О, та я ж чув десь про цього хлопця,» сказав я.
«Тільки глянь на нього,» мовив Лисий.
У кожній команді було по четверо чоловік. М’яч був у грі. Квотербек віддав пас. Кінг-Конг молодший був у захисті. Він грав на підсутпах до своїх воріт. Один з хлопців із атакуючої команди забіг углиб, інший – на коротку дистанцію. Центр закрили. Кінг-Конг молодший нахилився й збив хлопця, що саме робив коротке забігання. Він врізався у нього, зарившиь плечем у його плече й живіт і поклав на лопатки. Потім він розвернувся й побіг назад. Пас на того, що забігав глибоко, закінчився тач-дауном.
«Бачиш?» сказав Лисий.
«Кінг-Конг…»
«Він взагалі не грає у футбол. Він просто валить з усієї сили атаку за атакою.»
«Але ж не можна валити гравця, поки той не отримав пас,» сказав я. «Це проти правил.»
«А хто це йому скаже?» запитав Лисисй.
«Хочеш сказати це йому?» запитав я у Лисого.
«Ні,» відповів він.
Кінг-Конгова команда ввела м’яч у гру. Тепер він уже міг блокувати за правилами. Він підійшов і поклав найменшого на полі. Він просто-таки перекинув хлопця, що той аж склався. Малий ще довго підіймався.
«Той Кінг-Конг просто ненормальний,» сказав я. «І як він тільки здав вступний іспит?»
«Тут його нема.»
Команда Кінг-Конга вишикувалась. В іншій команді найкращим гравцем був Джо Стейпен. Він хотів статти психологом. Він був вискоий, шість футів і два дюйми, худий і йому не бракувало духу. Джо Стейпен та Кінг-Конг кинулись одне на одного. Стейпен тримався молодцем. Він не впав. В наступній атаці вони знову стикнулися. Цього разу Джо відскочив після удару і впав на землю.
«Чорт,» сказав Лисий, «Джо здається.»
Наступного разу Конг ударив Джо ще сильніше, розвернувши його й протягнувши за собою ще 5 чи 6 ярдів, зарившись плечем йому в спину.
«Це дійсно огидно! Той чувак же просто сраний садист!» вигукнув я.
«Він садист?» запитав Лисисй у Боларда.
«Так, він клятий садист,» відповів той.
В наступній атаці Конг повернувся до найменшого. Він просто збив його і пробігся по ньому. Після цього малий деякий час не ворушився. Потім він сів, тримаючись за голову. Здавалося, йому прийшов кінець. Я встав.
«Ну що ж, я пішов,» сказав я.
«Покажи тому сучому сину!» крикнув Лисий.
«Атож,» відповів я.
Я підійшов до поля.
«Агов, хлопці. Вам гравець не потрібен?»
Малий підвівся й пошкандибав із поля. Він підійшов до мене.
«Не ходи туди. Той хлопець явно хоче когось убити.»
«Та ну, це ж просто контактний футбол,» сказав я.
М’яч саме перейшов до нас. Ми з Джо Стейпеном та іншими вижившими зібралися, щоб порадитись.
«Який план на гру?» запитв я.
«Та хоча б залишитись живими,» сказав Джо.
«Який рахунок?»
«Гадаю, вони ведуть,» сказав Ленні Хіл, центровий.
Ми повернулися до гри.Джо Стейпен стояв ззаду й чекав подачі. Я стояв, дивлячиь на Конга. Я раніше не бачив його у кампусі. Напевно, він ошивався за сральнею в спортзалі. Виглядав він дійсно, як любитель нюхнути гівна. А ще як пожирач екскрементів.
«Приготуватись!» крикнув я.
Ленні Хіл прийняв стійку. Я погляув на Конга.
«Мене звуть Хенк. Хенк Чінаскі. Журналістика.»
Конг не відповідав. Він тупо дивився на мене. У нього була мертво-бліда шкіра. У його очах не було й натяку на життя.
«Як тебе звуть?» запитав я його.
Він продовжував витріщатися на мене.
«У чім річ? Чи в тебе плацента між зубами застрягла?»
Конг повільно підняв праву руку. Потім він витягнув її й вказав пальцем на мене. Після того він знову опустив руку.
«Ну що ж, в такому разі, відсмокчи у мене,» сказав я, «бо я не знаю, що це значить.»
«Давайте вже, розігруйте,» сказав один із Конгових гравців.
Ленні нахилився над м’ячем і вибив його. Конг підійшов до мене. Я не встиг ніяк зреагувати. Я встиг побачити лише трибуну, дерева й хімічний корпус коли він врізався в мене. Він звалив мене на спину й оббіг навколо, махаючи руками, ніби крилами. Я підвівся, в голові паморочилось. Спершу мене нокаутував Беккер, а тепер ще й ця садистична мавпа. Від нього тхнуло; від нього просто неймовірно смерділо; дійсно злючий сучий син.
Стейпен викинув м’яч за межі поля. Ми знову зібралися.
«Маю ідею,» сказав я.
«Що там?» запитав Джо.
«Я кину м’яч. Ти блокуй.»
«Давай краще залишимо все, як є.» відказав Джо.
Ми знову повернулися до гри. Ленні нахилився над м’ячем і кинув його назад Стейпену. Конг підбіг до мене. Я кинувся на нього, виставивши плече. Та в нього було забагато сили. Я просто відскочив від нього, розпрямився, а в цей час Конг знову підбіг, врізавшись плечем мені в живіт. Мене просто відкинуло назад і я відчув, що не можу підветись. Мені було важко дихати.
Стейпен віддав короткий точний пас. Третій даун. Без зборів. Коли м’яч знову розвели, ми з Конгом знову кинулись одне на одного. В останній момент я стрибнув і навалився на нього всім тілом. Вся моя вага прийшлася на його шию й голову й дещо вивела з рівноваги. Поки він падав, я заїхав йому ногою
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сендвіч із шинкою», після закриття браузера.