Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

— Де я? — прошелестів він.

— Ти тут, на каравелі,— нетерпляче промовив Дієго, — і говорив про золото…

— Ага, згадав… Я добув філософський камінь… потім золото… Загорнув зливок у замшу… і тільки-но взявся за ручку дверей… як у вікні з'явилась голова величезного дракона… Ох… потім простяглась лапа… в лусці, з кігтями… Дракон схопив мене… кинув на підлогу… поволік до вікна… хотів проковтнути, а я… я вирвався і прибіг сюди… Ой-ой-ой, що там у каюті… не знаю…

«Ну й негідник! — покрутив головою Федя. — Отаке придумати! Звалить все на дракона, тільки б виграти час…»

— Чули? — переможно вигукнув Альфонсо. — А ви мені не вірили!

Обличчя капітана набуло стурбованого вигляду.

— Тепер бачу, що ти, Альфонсо, не брехав.

Він звелів озброїти матросів, зарядити гармати і приготуватись відбити напад дракона.

— Де ж зливок? — спитав Дієго в алхіміка. — Де?

— Не знаю… він зостався там… — через силу махнув Гуго рукою в бік носової надбудови, — у моїй каюті… якщо… Якщо тільки дракон його не забрав…

— Доменіко, і ти, Габріелю, — наказав капітан, — біжіть у каюту Гуго, заберіть мій зливок!

Та обидва матроси не рушили з місця. Обличчя в них перекосились від страху.

Дієго грубо вилаявся і, стукнувши палицею, повторив наказ. Проте й це не подіяло. Моряки не наважувались зайти до каюти алхіміка.

— Боягузи кляті! — вигукнув капітан і наказав принести ще два пістолі.— Підемо з тобою, Хуане! Спустись у трюм і візьми пару списів.

—І мені прихопи списа, — сказав пілот, — я теж піду з вами.

Федя підійшов до Адальберто і стиха промовив:

— Я б хотів з вами поговорити. Є важливі новини.

Вони попрямували до бізань-щогли.

— Прокляття! — вилаявся Адальберто, спіткнувшись об канат. — Темрява така, що нічого не видно.

Федя ввімкнув ліхтарик. І тут знову почувся істеричний крик:

— Дракон! Дракон!

— Де? Де? — переполошились матроси. — Де дракон?!

— Бережіться! Він позад вас!

Федя впізнав голос Альфонсо і став водити ліхтариком по каравелі, розшукуючи таємниче страховисько, яке так налякало команду. «Може, й справді дракон напав на корабель? — розгублено подумав Кудряш. — Тільки ж драконів нема в природі…»

Луїс, збивши з ніг Альфонсо, шмигнув у трюм. За ним кинувся Педро. Альфонсо, рачкуючи, заліз за баркас. Габріель, немов мавпа, подерся по вантах на щоглу. А Гуго, ноги якого задерев'яніли від жаху, так і закляк на барилі, наче приріс до нього.

Зненацька бахнув постріл, за ним другий. Над вухом Кудряша просвистіли кулі. Хлопчик упав на палубу і загасив ліхтарик.

— Що ви робите? Не стріляйте? Це не дракон! Це в герцога такий холодний вогонь! — закричав Адальберто»

Дієго сердито накинувся на Федю:

— Ще трохи, і я застрелив би вас! Навіщо вам спало на думку лякати нас? Ваш недоречний жарт міг сумно скінчитися. — не приховуючи обурення, мовив капітан, опускаючи вниз пістолі, з яких ще курився димок.

— Я не збирався нікого лякати, а тим паче жартувати, — заперечив Федя. — Це звичайний ліхтарик, щоб освітлювати дорогу, і він зовсім не страшний.

На доказ своїх слів він увімкнув ліхтарик і став приставляти собі до обличчя, до рук, дав потримати Ніангові.

Тепер і Дієго посмілішав. Він узяв у Ніанга ліхтарик.

Посмілішали і матроси. З неприхованою цікавістю вони наблизились до Феді.

— Герцог, чому ви не показали мені холодний вогонь? Це ж у сто разів краще за чарівні палички! — і раптом капітан злякано крикнув: — Подивіться: холодний вогонь погас!

Та виявилось, що нічого страшного не сталося. Просто Дієго випадково зсунув важілець.

— Нічого подібного в своєму житті я не зустрічав, герцог! — з заздрістю вигукнув Дієго. — Якщо ваша ласка, хай цей холодний вогонь буде викупом за вас. І, клянусь честю, більше ніяких претензій до вашого найяснішого батька я не пред'явлю! Ви згодні?

Кудряшеві нічого не залишалось, як дати згоду. Відмовся він, Дієго все одно забрав би ліхтарик.

Ніколи ще Федя не бачив капітана у такому захваті. Сміючись від щастя, він скеровував яскравий промінь то на одного, то на іншого матроса. Ті жмурилися, злякано затуляли обличчя руками. Коли ж Федя показав, що в ліхтарику є зелений і червоний світлофільтри, які міняли колір проміння, захопленню капітана не було меж.

— Герцог, я теж хочу зробити вам подарунок! — і він удруге подарував Феді Ніанга.

Дієго підійшов до алхіміка.

— Так як же все це розуміти, милий сеньйоре? — глузливо і з погрозою спитав він. — Ніякий дракон на вас не нападав. Просто йолоп Альфонсо спросоння злякався холодного вогню… Але якщо дракона не було, як же, шановний, вийшло, що він проник у твою каюту? Га? — і, не чекаючи відповіді, гнівно скінчив — Ти дуриш мене! Ти одержав золото, сховав його, а тепер киваєш на дракона! Кажи негайно, куди подів зливок?

Дієго звіз курок і направив пістоля на Гуго.

— Я не знаю, що бачив Альфонсо, — спокійно відповів алхімік. — але на мене напав дракон. В цьому неважко переконатись. Огляньте мою каюту, і ви побачите, що я правий.

—І огляну! Зараз же піду туди! — Дієго рішуче попрямував до каюти Гуго. Слідом за ним — Адальберто і матроси.

Штовхаючи один одного, вони стовпились біля дверей. Більшість зосталась за порогом і тому мусила задовольнятись повідомленнями, які надходили від щасливців, що прослизнули услід за Дієго.

— Ну, що там? — допитувались нетерплячі.— Справді є