Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Як довго вона розмовляла з цією Алісою?

- Хвилин декілька. Я не пам’ятаю, бо саме був зайнятий.

- Чи чули ви, про що вони говорили?

- Леді Сент-Саймон сказала щось про «загарбану ділянку». Вона частенько закидає ці американські слівця. Я й гадки не маю, що вони означають.

- Американська говірка часом дуже виразна. А що робила ваша дружина після того, як скінчила розмову з покоївкою?

- Вона пішла до їдальні.

- Попід руку з вами?

- Ні, сама. Вона цілком незалежна в таких дрібницях, як ця. Хвилин за десять після того, як ми сіли обідати, вона поспіхом підвелася, кинула зо два слова вибачення й вийшла з кімнати. Більше вона не повернулася.

- Але ж ця покоївка Аліса, як я зрозумів, посвідчила, що господиня увійшла до своєї кімнати, накинула на весільну сукню довге пальто, взяла капелюшок і пішла.

- Саме так. Потім її бачили в Гайд-парку - вона йшла в товаристві Флори Міллер, жінки, яку нині заарештовано,- то вона вранці того дня влаштувала скандал у домі містера Дорана.

- Так, так. Я хотів би дізнатися дещо про цю молоду леді й про ваші стосунки з нею.

Лорд Сент-Саймон знизав плечима й підняв брови.

- Кілька років ми з нею були в дружніх,- я навіть сказав би, в дуже дружніх стосунках. Колись вона танцювала в «Алеґро». Я обійшовся з нею, як і личить порядній людині, й вона не може мати до мене ніяких претензій, але ж ви знаєте жінок, містере Холмсе. Флора - чарівна крихітка, але страшенно запальна й до безтями закохана в мене. Вона почала писати мені жахливі листи, коли почула, що я маю намір одружитись, і, правду кажучи, я через те й влаштував таке скромне весілля, що боявся скандалу в церкві. Тільки-но ми повернулися, як вона прибігла до будинку містера Дорана й спробувала зайти всередину, вигукуючи щось погрозливе й навіть образливе на адресу моєї дружини; але я заздалегідь передбачив можливість чогось подібного й попередив слуг; вони швидко виштовхали її геть. Флора заспокоїлася тільки тоді, коли побачила, що скандалом тут не зарадиш.

- Чи чула все це ваша дружина?

- Ні, дякувати Богові, ні.

- А потім на вулиці бачили, як вона йшла поряд із цією жінкою?

- Так. Оце містер Лестрейд із Скотленд-Ярду і вважає найтривожнішим. Він думає, що Флора виманила мою дружину з дому й приготувала для неї якусь страшну пастку.

- Що ж, цілком можливо.

- Ви теж так думаєте?

- Ні, цього я не сказав. Але хіба ви самі цього не припускаєте?

- Я гадаю, що Флора й мухи не скривдила б.

- Але все-таки ревнощі якнайхимернішим чином змінюють людську вдачу. Скажіть, будь ласка, а як би пояснили все це ви самі?

- Правду кажучи, я прийшов дістати пояснення від вас, а не пропонувати вам своє власне. Я розповів вам усі подробиці. Хоча, як направду, то можу сказати, що збудження, якого зазнала моя дружина через велику зміну, що сталася в її житті, могло трохи вплинути на її нерви.

- Тобто вона раптово зсунулася з глузду?

- Якщо хочете. Коли я думаю, що вона могла відмовитись... ні, я не кажу - від мене,- від усього того, про що марно мріють багато інших жінок,- я навряд чи можу пояснити це якось інакше.

- Що ж, цілком прийнятне припущення,- мовив з усмішкою Холмс.- Мені здається, лорде Сент-Саймоне, що я маю вже всі необхідні відомості. Скажіть мені тільки одне: чи могли ви, сидячи за обіднім столом, бачити крізь вікно, що діється на вулиці?

- Нам було видно протилежний бік дороги й парк.

- От і добре. Гадаю, мені більше нема потреби вас затримувати. Я напишу вам.

- Аби лиш вам пощастило розв’язати цю загадку,- мовив, підводячись, наш клієнт.

- Я вже розв’язав її.

- Як? Що ви сказали?

- Я сказав, що вже розв’язав її.

- То де ж моя дружина?

- Незабаром я відповім вам на це запитання.

Лорд Сент-Саймон хитнув головою.

- Боюся, що над ним іще помучаться голови, мудріші за наші з вами,- зауважив він і, манірно, по-старовинному, вклонившись, гордовито пішов.

- Дуже мило з боку лорда Сент-Саймона зробити честь моїй голові, поставивши її на один ступінь зі своєю,- мовив, сміючись, Шерлок Холмс.- Здається, я був би не проти випити віскі з содовою й викурити сигару після такого допиту. А до висновку щодо цієї справи я прийшов іще до того, як наш відвідувач ступив до кімнати.

- Любий Холмсе!

- Я маю нотатки про декілька схожих випадків,- хоча, як я вже згадував, жоден з них не був таким миттєвим. Увесь цей допит перетворив мої припущення на впевненість. Побічні обставини часом бувають так само промовистими, як форель у молоці,- як сказав колись Торо.

- Але ж я чув те саме, що й ви.

- Проте ви не знаєте тих попередніх випадків, які стали мені зараз у пригоді. Така сама історія відбулася кілька років тому в Абердині й дещо вельми подібне - в Мюнхені, за рік після франко-прусської війни. Цей випадок - саме з таких... А ось і Лестрейд! Добридень, Лестрейде! Отам на буфеті - склянка вина, а тут у скриньці - сигари.

Поліційний детектив був убраний у жовто-зеленкувату куртку й носив на шиї шарф, що робило його схожим на моряка; в руці він тримав чорний парусиновий саквояж. Коротко привітавшись, він усівся на стілець і запалив пропоновану йому сигару.

- То що сталося? - спитав Холмс, підморгнувши.- Ви, здається, невдоволені?

- Таки справді невдоволений. Клята пригода з Сент-Саймоновим весіллям! Нічого не можу добрати в цій справі.

- Невже? Ви дивуєте мене.

- Ніколи не чув про таку заплутану історію! Я не маю в руках жодного ключа до неї. Цілісінький день проморочився.

- І, здається, добряче промокли,- сказав Холмс, торкнувшися рукава його куртки.

- Так, я нишпорив у ставку Серпентайн.

- Боже милий, навіщо?

- Шукав там тіло