Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

полковник Вілкман сконцентрував військо на сході від Орівесі, щоб наступати туди назавтра зранку, але Ялмарсон спинився в Куру, посилаючись на виснаженість війська, а група Вецера все ще тупцювала на місці. Якби формації, що протистояли їй, не вдалося скувати наступом, вони б знялися і проминули Орівесі до того, як туди дійшов би загін Вілкмана, або й пробилися б у напрямку Тампере. Я звернув увагу полковника Вецера на цю небезпеку і підсилив його військо ще одним батальйоном. Вселяв тривогу ізольований марш загону Вілкмана до Орівесі.

Сталося те, чого я і боявся. Коли полковник Вілкман, який уже рухався на Орівесі, дізнався, що група Вецера ще не перейшла в наступ, він вирішив зупинити своє просування. Наказ про це надійшов до атакувальних лав під час бою і спричинив сум’яття. Орівесі було здобуто, незважаючи ні на що, але коли ворог дістав підмогу і з півночі, і з півдня, зокрема панцеропоїзд, Вілкману довелося відступити. Головні ворожі сили на Вілппулському фронті почали відходити в ніч на 18 число, і коли ворогові вдалося полагодити залізницю, підірвану за кілька днів до того на півдні від Орівесі, переповнені потяги покотили на Тампере.

Ялмарсон неодноразово діставав через Вецера накази просуватися через Муроле до Коркеакоскі, але лишився в Куру. Телефонний зв’язок був поганий, та мені вдалося додзвонитися до начальника штабу, і той повідомив, що командувач загону (сам він не міг підійти до телефона) з огляду на стан війська вважає, що виконати наказ неможливо. Просуватися вперед неможливо, сказав він. Я дав зрозуміти начальникові штабу, що про «неможливо» не може бути й мови й опір ворога вже зламано. Загін мусить захопити міст через Муроленський канал або, якщо це годі здійснити, зробити обхідний рух.

Мене турбувало становище полковника Вілкмана, тому я відрядив йому батальйон зі свого резерву. Але найшвидша допомога була в руках у Вецера — його військо треба зрушити з місця! Я вирішив з’ясувати сам, чим зумовлена затримка. 18 березня я поїхав на фронт у потязі, який транспортував військо. Ми проминули Вілппулу і неушкодженою колією попрямували далі на південь. Поблизу станції Люлю я висів і вирушив далі пішки. Станцію було зайнято майже без стрілянини! Ворогові вдалося знятися, і трохи південніше наші переслідували його ар’єргард.

Після жорстоких боїв полковник Вецер 19 березня здобув Коркеакоскі та Юупайокі. Загін Вілкмана перетяв шлях до відступу батальйону ворожого ар’єргарду, але основні сили вислизнули. З великої здобичі нам зосталося лише 700 полонених і 10 гармат.

Тим часом полковник Ліндер марно намагався добутися до залізниці на Порі. Мети досягти не вдалось, але він упродовж п’яти діб перешкоджав ворогові зняти загони з Сатакунського фронту і навіть стягнув на себе його чимале підкріплення.

Було досягнуто неабиякого успіху. Ворог відступив у район між озером Нясіярві і залізничною магістраллю, що йшла від Тампере на північ, і фронт перемістився на сорок кілометрів на південь, на межу Тейско — Орівесі. Утім, оперативний результат не відповідав моїм сподіванням. Нам довелося воювати за Тампере в самому місті й на підступах до нього.

На пояснення можна сказати, що зосередження нашого війська ще не завершилося до початку наступу, адже нас змусила до нього раптова звістка про майбутнє десантування німецького війська. Важливою обставиною стала й нестача матеріальних засобів, надто в службі зв’язку. Через усе вищезгадане, а ще тому, що командувачі груп вважали, ніби не можуть вимагати максимальних зусиль від своїх формацій, недостатньо вишколених і непризвичаєних до маневрової війни, й уможливити неможливе, ми не досягли цілісності дій, без якої годі було здолати потужого і маневрового супротивника.

21 березня Ставка переїхала до Вілппули. Другу стадію наступу, мета якого полягала в здобутті Тампере, конче треба було почати до того, як ворог отримає підкріплення і встигне отямитися від шоку. Продовження операції наявними силами здавалося проблематичним, тим паче очікувалися потужні допоміжні атаки з півдня і заходу. Бойова цінність зімпровізованих резервних батальйонів була невеликою. Єгерські батальйони, вишкіл яких почався заледве три тижні тому, я вирішив поки приберегти для вирішальних операцій у Карелії. На сході ситуація теж була тривожною. У долині Вуокси зав’язалися бої, і за всіма ознаками можна було чекати ворожого наступу. 21 березня командувач Карельської групи повідомив, що артилерія лишилася без боєприпасів, однак сам я не міг нічим зарадити карельцям — хіба тим, що наказав генерал-майору Левстрему почати наступ у Саво, щоб послабити тиск на вуоксенську межу. Тепер потрібні були всі наявні сили для наступу на Тампере. Для цієї операції ми поділили наступальне військо між групами Ліндера, Вецера і Вілкмана. Головну частину загону Ялмарсона було проведено тонкою весняною кригою Нясіярві й віддано в розпорядження полковника Ліндера.

Завданням Ліндера було перетяти залізницю на Порі, а далі повернути на схід і блокувати Тампере з заходу, Вецер мав наступати з північного сходу і сходу, Вілкман — перетяти південне залізничне сполучення в районі Лемпяалі, за 20 кілометрів на південь від Тампере, і відбивати всі спроби підтримки, а потім доповнити блокадне кільце на півдні. Безперечно, здавалося ризикованим відправити групу Вілкмана у 50-кілометровий марш повз Тампере просто перед носом у ворога; існувала небезпека, що його комунікації буде перерізано й на нього нападуть із тилу й флангу. Але треба було забезпечити тил наступального війська, і залізницю через те довелося перетяти на достатній віддалі від Тампере. Спершу я намірявся дати це завдання полковнику Ліндеру, але з огляду на те, що ворог, який йому протистояв, виявився значно потужнішим, ніж очікувалося, довелося відмовитися від цієї ідеї.

Було очевидно, що ми дорого заплатимо в Тампере за кожне зволікання, а отже, не можна гаяти часу. 20 березня група Вілкмана почала рух, розбила ворога під Вяаксю і просувалася далі на Лемпяалю. Цей населений пункт було здобуто 24 числа після впертого опору. Назавтра частина війська полковника Вілкмана вже підступала до Тампере з півдня.

Одночасно просувалася й група Вецера від межі Тейско — Орівесі, відкидаючи з дороги слабенькі ворожі загони під Сорілою й Суйнулою. Діставшись до призначеного місця на сході від Тампере на околиці Мессукюлі, вона дістала змогу взаємодіяти з групою Вілкмана.

Наближалася й група Ліндера. 23 березня вона під Кюрескоскі розбила вщент ворожий загін із 3000 багнетів, після чого 25 березня здобула Юлеярві, розташоване на північному заході від Тампере, а наступного дня перетяла залізницю на Порі в районі Сіуро. Тампере було оточене.

Я сподівався, що колони зуміють масованим наступом швидко добутися в місто і змусити його капітулювати без великого кровопролиття. Такий наступальний