Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

- Так подібна. І ні водночас. Я все бачила і чула на власні очі, і через хвилину Свят зізнався, що то була правда. І виправдовувався, що на сьогоднішній час все по іншому.

- Що ти хочеш сказати? – втомлено відповідаю я, продовживши спускатися по сходах з мосту, що ведуть до галявини, з якої можна вийти до озера.

- А те, що тобі потрібно поговорити з Стасом. І про все його розпитати. Не можу повірити, що він тобі міг зраджувати! Швидше всього це якесь непорозуміння. - висловлює своє припущення Чумаченко.

- Можливо ти і права. Варто з ним поговорити. - нехотячи погоджуючь.

- Та ти сама розберися в тому чого ти прагнеш. Бо так легко зробила його винуватим, без питань, без боротьби. Більше того, мені здається, що ти чекала, коли він зашпортається. Тому так легко повірила в його зраду та поставила хрест на ваших стосунках.

- Це було не легко. Просто я була схвильована і шокована від тієї розмови. Та я телефон ледь не відкинула від себе, здавався мені ядовитою змією. Сама знаєш, коли я панікую, то думати тверезо не можу.

- Так. Вибач. Знаю, що в той час не до аналізу ситуації. Ось тому і потрібно було одразу поділитися зі мною, а не тримати все в собі, і маринуватись цілий день в своїх думках і переживаннях.

- Та варто було, але в тебе також купа справ, і на роботі і в особистому. Не хотіла тривожити.

- Аліно, ми ж не тільки колеги. Ми подруги, причому це в першу чергу. Ти знаєш, що до зустрічі з тобою, я мало кому довіряла. Тому прошу не ображай мене такими словами.

- Домовились. – погоджуюсь та при обнімаю подругу.