BooksUkraine.com » Сучасна проза » Виправний день 📚 - Українською

Читати книгу - "Виправний день"

145
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Виправний день" автора Чак Паланік. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 91
Перейти на сторінку:
відчув себе на диво приємно. Доки йому вистачало сміливості, він назвав повне ім’я Шасти і попросив сенатора скасувати її штрафи за паркування.

— Хвилина, — рикнув Талбот, — вішай слухавку!

Задля останньої насмішки Волтер запитав:

— Сенаторе, а коли сезон полювання на куріпок?

Скрипучим від стресу голосом сенатор запитав:

— Цього року?

— Цього року, — підтвердив Волтер.

— Він настає через день після початку Третьої світової війни, — сказав сенатор, додаючи: — сер.

Лише тоді, завершивши перевірку, під поглядом Талбота, очі якого палахкотіли вогнем, спокійно і не поспішаючи, Волтер завершив дзвінок.

Один вечір вирізнявся на фоні інших, упродовж яких Джамал попивав м’ятні джулепи і намагався вивчити це створіння. На шкурі кольору чорного індиго він міг вирізнити сліди літньої красулі, яка спалила собі волосся до стану завитого безладу і щодня виходила зі свого горища, високо підкидаючи ноги, енергійно розмахуючи долонями, як Бодженґлз[194], і кривлячись показними обличчями менестрелів. Часом створіння забувало про свою роль і поринало у спогади про людей, зображених на портретах. У такі миті, коли оболонку і пустослів’я стирав джин, створіння проповідувало про цвинтар, що лежить на дальньому кінці поля. Джамал походжав уздовж надгробків, великих і малих, а створіння рекло про життя всіх без винятку.

Уважно розглядаючи кожну могилу, Джамал запитав, чи є тут місце жінки на ім’я Белінда.

— Та лєрва лижит там, ди рабовласники, — сказав Барнабас. Створіння пішло в бік лісистої частини поза сімейними могилами. Там, серед іржавих хрестів і затонулих могильників, Джамал знайшов невеликий камінь, білий мармур, поточений дощем. Можна було прочитати лише ім’я «Белінда».

В інших випадках істота сиділа тихо, і Джамал зачитував уголос уривки з книги Талбота. Євангелія нового нового світу. У вітальні, під тріск полум’я у каміні, він читав:

Ми любимо боротися, але ненавидимо вигравати. Ми не визнаємо владу, створюємо конфлікти і нацьковуємо себе проти влади не тому, що не хочемо домінувати, а тому, що знаємо: тріумф передбачає ще більшу боротьбу. Ми любимо боротися, бо знаємо, що, яка б непереможна сила нас зрештою не перемогла, ми нарешті зможемо втішитися і впізнати в цьому ворогові Бога.

Він помітив, як створіння, коли напивалося і клеїло дурня, ніби відчувало щире щастя. Воно піднімало свій тріскучий голос, верещало старі спіричуели. Джамал спостерігав за цим із жалем і захопленням. Поважний клоун. Він здавався примарою. Духом цього самотнього місця. Його вигляд нагадував рядки з Талбота:

Білим найзавиднішою рисою темношкірих здавалася їхня здатність бути щасливими. Вони демонстрували благородну рішучість і добродушність, про які білі могли лише мріяти. Протягом століть переслідування темношкірих розвинуло завидний дух і внутрішнє задоволення. Щоб зруйнувати це щастя, білі створили індустрію невдоволення й отруїли щастя темношкірих, замінивши його люттю і ненавистю. Сіючи зерна незахищеності, білі знищили найбільшу силу, якою коли-небудь насолоджувалися темношкірі. Навчивши темношкірих ображатися, білі успішно прокляли їх набагато більшим горем, ніж якийсь там білий смуток.

Розлігшись у червоному оксамитовому кріслі, створіння кліпало здивованими очима. Воно прицмокнуло розпухлими губами й запитало:

— Мошьпане Дж’мал, та книжка… там дійшьно такє-во пише?

Джамал кивнув.

Створіння кивнуло у відповідь.

— Праль’но пише, — занурені в роздуми старі очі вивчали власне відображення у відполірованому боці срібного кухля з джулепом. — Мошьпане Дж’мал? — запитало воно. — А ви в Бога віруєти?

Джамал трохи нализався. Він відповів:

— Мені подобається те, що Бог створює, але я визнаю, що не віддаю йому належне, — схилившись ближче до істоти, він змовницьки додав: — Якби я молився хоча б половину того часу, скільки витратив на пошук порно в Інтернеті, то був би спасенний. Не сумніваюся. — Він пустотливо всміхнувся: — Я лише хочу любити Бога хоча б наполовину стільки, скільки я люблю деякі його прекрасні, найкращі творіння.

Чим би воно не було, створіння начебто зрозуміло. Отоді воно могло бути тим, чим є насправді: старою білою жінкою з блекфейсом, яка боїться, що її виселять із родинного дому. Побачивши, як пом’якшали риси обличчя створіння, Джамал раптом усвідомив правду. Його найбільшим страхом було те, що цей горбатий химерний гном змириться зі своєю природою. Він повернеться назад до буття наляканої бабусі. Жінка покине цей будинок і забере з собою його історію. Джамал хвилюється не лише за написання книжки. Джамал залишиться сам зі своєю владою, королем у палаці, але без цього дурнуватого блазня. Цей пустотливий сміховинний клоун — єдина людина в його житті, у товаристві якої він почувається комфортно.

Він ніколи й не передбачав, що влада буде такою самотньою.

Ніхто ніколи не повірить і слову цього блазня, тож він може висповідатися йому в будь-яких гріхах. Його лякало те, наскільки сильно йому потрібен цей безумець у ролі довіреної особи. Загадувався, хто кому був потрібен більше.

Щоб припинити цю мить, король потягнувся до спітнілого глечика, що стояв на боковому столі. Не чекаючи прохання, він налив істоті повну склянку.

Смакота налила собі ще бокал вина. Безпечніше було здаватися п’яною, ніж наляканою. Поліція не заарештує жінку напідпитку, але вони переслідуватимуть ту, що крадькома всміхається і надто швидко крокує вулицею, залишаючись у тіні, й відвертається від світла фар, яке може відкрити її обличчя. Вона перевірила макіяж у дзеркалі у ванній і стерла слід від помади на передньому зубі. Хтось постукав у двері.

— Секунду, — відгукнулася вона.

Бокал з вином стояв на поличці біля ванної, біля порожньої пляшки з-під вина. Парфум, ледь не забула вона. Один пшик за колінами, по одному за кожним вухом. Вона перехилила бокал, тоді скинула трусики і шпурнула їх у кошик із білизною. Останній погляд у дзеркало подарував їй упевненість. Як і вино.

Відчинивши двері ванної, Смакота сказала:

— Вперед.

У коридорі чекав Фелікс. То був син Бель від її чоловіка, проте гомійський закон усе одно не визнавав такий союз. Тепер чоловік Смакоти, Джентрі, бавився в сім’ю з Джарвісом, так само як Смакота одружилася з Бель на величній публічній церемонії у неймовірному соборі Гарві Мілка[195], під час якої випустили кілька сотень білих голубів, а оркестр із двадцятьма чотирма музикантами грав під час прийому. Фелікс підносив обручки. Він знав, що лежить на кону.

Одна помилка, і когось з них заберуть на експорт. Їх відправлять у Центр утримання і зрештою переселять у Чорнотопію чи Білію, де вони ніколи більше не побачаться зі своїми близькими. На додачу до всього, тепер їм доводилося перейматися Феліксом. Він не такий, як інші хлопці. У віці, коли мав би підспівувати вінтажним міксам Ґлорії Ґейнор[196], він трішечки задовго роздивлявся маси жінок, яких вони минали

1 ... 64 65 66 ... 91
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Виправний день», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Виправний день"