Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Давай, - усміхнувся Бурін, погоджуючись, і, здається, готовий погодитись на все. – І чого ти хочеш? Познайомитись із моїми друзями? Сходити у кіно? З'їздити кудись удвох?

Хм… Ось кудись з'їздити, це, звичайно, цікаво… Тільки загрожує, і ми з ним обоє чудово розуміємо, чим. Тому що нам буде зовсім не до розмов. І, якщо ми і один одного дізнаватимемося, то дуже в певному сенсі…

Сама не помічаю, як мій погляд опускається на груди Буріна і нижче. І приходжу до тями, тільки коли він різко вивертає кермо, а машину злегка заносить. Чортихаючись, Слава зупиняється, з'їхавши убік.

- Якщо так піде і далі, розмовляти вже нема кому, - ловлю його палаючий погляд, а він притягує мене до себе.

- Хоч би один поцілунок, - шепоче він, пестячи моє обличчя руками. - Лєра ... Я ж так просто помру ...

Нічого не встигаю відповісти, - мої губи вже жадібно накриті його. Він ніби вбиває мене у власне тіло, вриваючись язиком із відчайдушною силою. З його руками починає творитися якесь повне безумство, і я приходжу в себе, тільки коли розумію, що його пальці стискають і скручують мій сосок через сукню, а сама я, вигинаючись і тремтячи, стогну в його рот.

- Солодка моя, - шепоче Слава, дивлячись на мене майже чорними, зовсім потемнілими і помутнілими очима. – Як же я божеволію від тебе…

Губи, пестячи, доводячи мене до якоїсь неймовірної насолоди, почали спускатися вниз по шиї, а друга рука, різко задерши коротку сукню, безпомилково ковзнула між ніг, притулившись до пульсуючого горбка.

- Слава, - відкинувши голову і витягнувшись, як струна, я знову застогнала.

- Не бійся, маленька, нас тут точно ніхто не побачить, - шепнув він мені у вухо, змушуючи затремтіти і вигнутись від його гарячого дихання ще сильніше.