Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Богуслав, а що ж ти слова не дотримав? Так викаблучувався, сміливцем себе виставляв, а особисто забоявся і доставку вирішив замовити? – голосно сказав я.
- З вас трьох лиш Ігнат розумним був, - почув сміх і голос якого тут не чекав.
Липку стрічку зняли і перед моїм очима з’явився Марк. Він сів подалі від мене на інший стілець, два здорованя обабіч нього і третій непримітний поменше тихо в кутку на стіну спирався. Шкода визнавати, та схоже цей гімнюк правий. Думав, йому зараз не до того, вшиватися надумає, або гарного адвоката шукати стане, а таки вирішив хоч одну справу до кінця довести.
- Як мене знайшов?
- Простіше простого, зачекали біля офісу, бо помітив, що останнім часом ти все частіше туди заглядати став. Набридло, відверто кажучи, блукати за тобою околичними дорогами. Кого на хвоста тобі не відправиш – скидаєш десь дорогою, так досі і не дізнався де твій дім. Сьогодні на успіх вже і не сподівався, тому і вирішив – годі переслідувань, іншим шляхом підемо, як не виходить тебе до рідної оселі провести.
Хоч це добре, принаймні Яра в безпеці. Поки що.
- А тепер до справ, - хлопнув себе по колінам і на ноги підвівся. – Що нарив і з ким поділився?
- То задовгий перелік буде, зведу все до короткого підсумку: тобі краще тікати, якщо сподіваєшся тихо вік свій дожити. Може не на всі твої гріхи доказів назбирав, та присісти тобі доведеться.
- Ти трохи перебільшуєш, Назар. Якби аж стільки знав, до мене б вже давно завітали і багато питань ставити почали, а поки лиш підкрадаються.
Правий чортяка, дещо досі в моєму комп’ютері лишилось, днями планував особисто до друга в прокуратуру в гості напроситись.
- Знаю багато чого, просто трохи затягнув, щоб встигнути з Браницьким справи залагодити, - а даремно, сам собі відверто зізнався. – Та інформація нікуди не подінеться, не повернусь я – інші передадуть. Ти ж розумієш, що на мені список поінформованих осіб не закінчується?
- Так, це розумію, - з сумною усмішкою відповів Марк. – Та якщо «інші» то Ярослава, то ти ще дурніший ніж я думав.
- Ні, вона тут ні до чого, - аж похололо всередині від його слів. – Не витрачай енергії на її пошуки, вона і половини не знає. Всі документи у моїх колег, тож інформація чи зі мною, чи без мене, а нікуди не подінеться.
Зітхнув, походив кімнатою, повернувся до мене і нахилився.
- Може ти і не брешеш, та тепер варто переглянути твої плани. Хай твої колеги папери загублять. Може ж таке статися?
- Всяке може бути, - обережно відповів я. – Але ти все одно не відкараскаєшся. Якщо навіть мовчати пообіцяю - до тебе дістануться, просто повір. І так вже забагато знають. Потягнуть за одну ниточку і весь клубок розмотають. Може клуб інформацією щодо клієнтів і не розкидався, та дещо таки знайшли, як підвальні пригоди у тебе були – ти вже в полі зору. А ще й напряму останнім часом з ними працювати почав. Навіщо?
- Вибору не мав. Гадаєш, сам хотів аж так світитися?
- Вірю, Марк, вірю. Та і ти мені повір, не від мене тепер все залежить. Давай забудемо про цю зустріч. І ти про Яру забудеш. А я обіцяю дати тобі солідну фору.
Замість відповіді Марк засміявся голосно. Були б у мене руки розв’язані, я б його усмішку в трахею втрамбував, а довелось сидіти і пітніти від страху. Мене не відпустить, це вже ясно, та лякає лиш те, що і Ярославу в спокої не полишить.
- Марк, даю тобі слово, Ярослава про більшість твоїх справ не знає, я їй не розповів. Може і здогадується, та доказів не бачила. Якщо дозволиш мені з колегами поспілкуватись – все що накопали якомога довше притримають, а потім і зроблю так, щоб загубилося дещо. Принаймні, спробую. Міняю все що є на неї.
- Для обміну вже запізно, - задумливо промовив він кудись в підлогу дивлячись. – Коли ти додому не повернешся, все одно доведеться її зупиняти – вона ж шукатиме, сам розумієш.
Повільно до свого стільця повернувся, сперся на спинку руками і мені в очі глянув.
- Даремно ти, Назар, сюди повернувся. Все мало бути просто, а тепер на твоїй совісті Ярина смерть буде. Непогана вона дівчина, шкода навіть.
- То і не чіпай її, - якби знав як переконати, все б зробив, та геть весь розум розгубив. – Просто їдь. Вона мене не скоро шукати почне, тобі часу вистачить.
Покивав мені головою, своїм посіпакам вказав головою на вихід і лишився зі мною сам на сам в кімнаті.
- Так, доведеться через тебе нове десь тихе життя починати. От жив ти собі, ніхто не знав як і де, і так би й далі краще робив. Скільки років тебе тут не було! Це ж треба, так невдало повернутись…
З цими словами дістав свій телефон і на мене навів.
- Це твоя остання вітальна листівка для Ярослави, усміхнись наостанок, чи що?
Ніяк не відреагував, бо думав що тут і здохну вмить.
- Марк, не треба. Вона до останнього тебе захищала, досі всього не відає і тобі не загроза аж зовсім. Я своїм дам відбій по всіх зачіпках, а вона вже і так в дорозі, та…
- Годі, не кажи дурниць, - перервав мене не давши добрехати, текст в телефоні набрав і на мене очі підвів. – Все, лист полетів, лишилось відповіді та зустрічі дочекатись.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спадок з бонусом, Інна Земець», після закриття браузера.