BooksUkraine.com » Жіночий роман » Пограємо в любов, Зоя Лістрова 📚 - Українською

Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

42
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пограємо в любов" автора Зоя Лістрова. Жанр книги: Жіночий роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 78
Перейти на сторінку:
Глава 38.

Приїхавши, вирішила розповісти батькам причину, чому тоді пішла від Германа. Вони були шоковані, адже про Клима і фотографії, я їм не розповідала. Про нашу гру з Германом, я промовчала, це наш секрет.

Завтра піду поговорю з Германом. Сьогодні вирішила сходити купити дещо Василькові. Це зла доля, що в магазині був Герман. Він тримав маленьку дівчинку за ручку. Я вирішила просто подивитись на Германа, я так давно його не бачила. Мені хотілося підійти, але я стала за стійку, він мене не бачив.

- Тобі подобається ця сукня?

- Дя, - відповіла мала.

- Я думаю, і мамі сподобалося б.

Мамі, він сказав «мамі» у нього сім'я, куди я лізу. Я вийшла з магазину, як у воду опущена, навіть забула, що приїхала на машині. Так пішки дійшла додому.

- Я завтра поїду назад.

- Ти ж тільки приїхала! Ти ж хотіла поговорити з Германом.

- Мамо, плани змінилися, я передумала.

- Ти з ним уже поговорив? - Запитав тато.

- Ні, я його не бачила. Просто передумала.

- Тут щось інше. Ти прийшла зовсім не в тому настрій, у якому йшла. Де машина? Де те, за чим ходила? - запитала мама.

- Я з ним зараз поговорю, - сказав тато.

- Ні, - закричала я. - Не треба. Я зрозуміла, що він не мій. Він не мій. Не мій, - я пішла до кімнати і розплакалася. Я чула відчинялися двері і підійшла мама. - Мамо, я хочу поплакати, не заважай.

- Добре, тільки подумай, що молочко гірчитиме, ти ще годуєш, - вона вийшла.

Ну от, і поплакати не можна, і подумати не можна. Я пішла в душ, увімкнула теплу воду. І згадала наше з Германом кохання під душем. Мені захотілося кохання та Германа. Про це не можна думати, не можна. Я вийшла з душу і жорстко витерлася рушником, щоб прогнати всі думки які мене стали переслідувати.

- Лізо, раз ти вже тут, може, треба вже зачитати заповіт. Без тебе це ще не зробили, така воля Паші.

- Не зараз. Я згодом приїду. І ще, я дуже прошу не розмовляти з Германом про мене. Це моє рішення не бачиться з ним. Я ще не готова.

- Добре. Але може ти ще побудеш удома? - запропонував тато.

- Я приїду ще, тільки згодом. І Германові про мене жодного слова.

- Лізо, не хвилюйся, ти занадто схвильована.

Я поїхала наступного дня.

Я не могла не думати про те, що мої мрії та надії зникли. Потім зрозуміла, що життя продовжується. У мене дитина від коханої людини, вона моє життя. Іншої людини поруч я не могла уявити.

 

- Ліза! Що трапилося? - Маша гуляла у дворі, коли я під'їхала на таксі.

- Я передумала.

- Чому Колі не подзвонила, він би зустрів.

- Телефон розрядився.

Маша вирішила поговорити з Миколою про свій план.

- Коля, Ліза приїхала, каже передумала. Я думаю, що річ не в цьому. Вона поїхала щасливою, а приїхала інша.

- Може, у них розмова не склеїлася. Поговори з нею.

- Вона ж як мушля. Навіщо її турбувати. В мене є план. Ходімо до неї, я відверну її увагу, а ти знайди номер її мами. Мама точно знає, що сталося. Ось тоді ми придумаємо як їй допомогти.

- Так може одразу Германові зателефонувати і мізки йому вставити.

- Точнісінько, і його номер перепиши. Але поки що йому дзвонити не будемо. І треба так, щоб Ліза ні про що не запідозрила.

- Так, вона емоційна, з нею треба бути обережнішою, щоб вона і від нас не втекла на край світу.

Вони два вечори приходили до Лізи, але телефон не знайшли.

 

Я зрозуміла, що Коля і Маша турбуються про мене. Мама та тато теж дзвонили щодня, ми розмовляли не торкаючись теми про Германа. Всі переживали про мене, а все тому, що я мала необережність і зізналася, що люблю Германа і хочу зустрітися з ним. Хто ж знав, що він щасливий, і мене давно забув.

Потрібно щось робити. Вийти заміж за іншого. Кому я потрібна з дитиною. Та й мені ніхто не потрібний, крім Германа. Не вийшло у нас кохання. Я згадувала моменти з нашого життя і мені було боляче, що все хороше у мене в минулому. Я не зможу більше нікого полюбити, кохання в житті буває одне. Господи, що мені робити?

Я засинала і подумала, що заповіт залишився не прочитаним. Тато казав, мені треба бути присутній, коли його зачитуватимуть. Одна я не хочу їхати. Прокинувшись, я згадала про що думала перед сном і мені прийшла ідея з ким я можу поїхати. А також я хотіла вирішити питання передачі моєї частки по заповіту. Я хотіла повністю порвати з Германом, щоб не з'являтися на засіданнях і не згадувати про нього.

 

- Друзі, я вирішила поїхати і назавжди поставити крапку і не згадувати про Германа. Одна не хочу їхати. Може, Коля зі мною з'їздить. Там досі не зачитали заповіт. Може після того, як буде виконана воля Павла Олексійовича, я забуду Германа. Ще хочу передати свої акції. Не хочу нічого спільного мати з Германом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 64 65 66 ... 78
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"