Читати книгу - "Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев"

Минуло декілька місяців, мій животик знатно округлився, хоч до кінця терміну ще два місяці, але пересуватись мені стало вже дуже важко. 

Я приклала руку, закрила очі та прислухалась. Тепер вже чітко відчуваю як б'ютьсядва сердечка моїх крихіток. Ще трішки і я зможу вас обійняти.

Алекс майже увесь день носив мене на руках, коли вперше відчув два серцебиття. Він й так був щасливим дізнавшись про мою вагітність, а після такої звістки, що в нас буде двійня і зовсім став літати, ніби на крилах.

Ми досі перебували під домашнім арештом. Алекса кілька разів викликали до старійшин, але нічого суттєво нового нам не повідомляли. Вони лиш уточнювали деякі деталі в нього і на цьому все. 

Мене, на щастя, більше не смикали в подорож, хоч цю всю кашу заварила я. 

Вагітна вовчиця в суспільстві перевертнів майже недоторканна. Адже привести в цей світ потомство перевертням складно і кожна дитина вважалась майже дивом, а в мене їх очікувалось відразу двоє.

З дня на день ми очікували приїзду старійшини Північної Америки, Джейкоба Фармера. 

Навіть не знаю з чого така честь. Мене хвилював його приїзд, адже враження після останнього візиту старійшини збереглись не найкращі. 

Та з усіх старійшин канадець був найбільш прихильним до мене. Тому маю сподівання, що все мине добре.

Наступного дня Фармер прибув. Його зустрів Алекс сам, як годиться, а тоді покликали й мене долучитись.

- Вітаю вас, старійшино, - привіталась зайшовши до кабінету.

Алекс відразу підійшов до мене, провів до крісла та допоміг зручно влаштуватись.

- Вітаю, Анжеліко Едегор. Прийміть ще раз мої вітання, - він посміхнувся мені.

- Дякую. Прошу, називайте мене просто Ліка. - посміхнулась у відповідь, - дозвольте поцікавитись, що привело вас до нашої зграї?

Алекс тяжко зітхнув в мене за спиною. Старійшина ж хмикнув, продовжуючи мило посміхатись.

А, точно. Я ж зовсім забула, що не можна першою починати розмову зі старійшиною. А тим паче щось в нього запитувати.

- Ліка, залишайся такою ж прямолінійною, - сказав Фармер, - а то мене самого вже дістали ці занудні правила етикету.

Тоді він нахмурився і став серйозним.

- Мій приїзд, це й справді не дружній візит ввічливості. Ми вже багато що з'ясували у вашій справі. Я вирішив приїхати та особисто вас повідомити. Відсьогодні можете спокійно покидати територію зграї. 

- Хочете сказати, що ви з'ясували всю правду про загибель мох батьків?! - вигукнула я не втримавшись. Потім покосилась на невдоволене обличчя Алекса, - перепрошую, старійшино, за свою нестриманість.

- Це нічого, - знову посміхнувся мені, - у твого батька теж був такий характер, тому ми з ним і товаришували. Ти на нього схожа... Але я ще не закінчив з новинами. Невдовзі ми збираємо всіх Альф Європи, щоб повідомити, що старійшина Максиміліан Холлі більше не обійматиме свою посаду. 

Я дивилась на нього широко розкритими очима не взмозі вимовити жодного слова від новини.

- Ви змогли підтвердити причетність старійшини до трагедії з родом Едегор? - запитав Алекс.

- Так, нам вдалось з'ясувати, навіть більше... Але не будемо про це. Тепер можете не хвилюватись, що він завдасть вам якоїсь шкоди.

Мої очі наповнились сльозами. Невже нам вдалось. І відтепер можемо жити спокійно. Невже ми дочекались нашого "довго та щасливо".

Я з вдячністю поглянула на старійшину.

- Я можу запевнити, що Холлі діяв самостійно, інші старійшини зовсім не причетні до цього. Тому сподіваюсь, що ти припиниш так вороже ставитись до нас.

- Так, дякую вам, - відповіла йому.

- Також до кінця терміну територією всього континенту буде опікуватись Ло Юнсі. Потім буде обраний новий старійшина. Доречі, - поглянув він на Алекса, - Олександре Чорний, ти досить перспективний, не бажаєш претендувати на звання?

Алекс заперечно похитав головою.

- Дякую за таку честь, але скоро в мене додасться турбот. І я цілком хочу присвятити себе сім'ї, - він ніжно поглянув на мене.

- Шкода та я не наполягатиму. І ще сподіваюсь відвідати вас, коли отримаю звістку про поповнення вашої родини, - весело підморгнув мені.

- Кожен ваш візит - честь для нас, старійшино, - шанобливо відповів Алекс. - Тут вам завжди будуть раді.

Я схопилась за живіт, жахливий біль пронизав його наскрізь.

- Ай, як боляче! - застогнала.

Алекс та Фармер миттєво підхопились, обидва підбігли до мене.

- Що трапилось? - стривожено запитав Алекс.

- Живіт! - я поморщилась потираючи його, - здається все вже минулось. Мені вже краще.

- Дозволите я погляну? - неочікувано запитав Фармер.

На що саме він хоче поглянути? Я ж сказала що все вже минулось. Та погоджуючись кивнула.

Отримавши мій дозвіл, Фармер приклав долоні до живота, прикрив повіки та з хвилину прислухався. Я знову відчула болючий спазм.

- Гадаю, що сьогодні ми познайомимось з новими членами зграї, - радісно мовив Фармер, прибравши руки від мене.

- Як?! - вигукнули ми одночасно з Алексом.

- Але ще зарано! - почала я панікувати. - Ще ж тільки сім місяців!

- Не хвилюйся, Ліка, все буде добре, - почав заспокоювати мене Алекс.

- Крихітки вже готові прийти у цей світ. Вони  здорові та сильні і краще знають коли прийшов час. Тому не хвилюйся, - впевнено мовив Фармер.

В мене почались стрімкі пологи, але навіть так мені довелось пережити кілька тяжких годин. 

Нарешті мені поклади на груди два маленькі згортки щастя. Найбільший скарб у всьому світі. 

Чому я тільки хвилювалась, коли дізналась про вагітність?

Я втомлена, але щаслива пригортала крихіток до себе. Сьогодні на світ з'явились Елеонора та Дарій.

Дівчинку ми вирішили назвати на честь моєї матері, а хлопчику Алекс особисто обрав ім'я. Мені теж припало воно до душі, тому я не стала сперечатись. 

***

Темна невелика кімната, чисто прибрана. Але вона всеодно холодна, похмура, позбавлена будь яких елементів розкоші виглядала убого, навіювала відчай.