Читати книгу - "Неонова, Юлія Богута"

Де подівся твій бог, розкажи мені? Чому він з-під твоєї ключиці,
Перебрався кудись поміж рук і тепер стріляє з рушниці?
Ніби він увесь час лиш так жив і не бачив інакшого світу, 
І не чув, і не знав, не любив — лише рвав по землі білі квіти
Та дивився як ті кровоточать, коли падають з пальців до ніг. 
Де подівся твій бог, розкажи мені? Чому він сам пішов на гріх
Та почав цю війну сильним поштовхом, кулаком б'ючи нас між грудей? 
І навіщо твоєму богові захотілося стільки смертей?
Кажеш в небі йому там видніше, ну, а ти лиш його слуга,
Що несе у суспільство волю, ніби права міцна рука,
Що дарує життя й відбирає? Бачу віра твоя ще та. 
Тільки бачиш, у чому проблема? В твого бога — твоє ім'я. 
В мого ж бога — ім'я немає. Але він несе співчуття. 
Він рятує людей у підвалах і затягує їх в укриття. 
Він волає над цілим містом і кричить про тривоги зрання. 
Гострим лезом торкається серця, аби хтось не пішов в небуття. 
Він вивозить людей до тиші, навіть там, де в воді міста. 
Моїм богом є всі ті люди, що рятують комусь життя.