Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

- Зважаючи на нашу систему безпеки, у переважній більшості випадків вантаж нікуди не зник, а просто на якомусь етапі сталася помилка. Тому завжди спочатку говоримо клієнту, що уточнимо інформацію, максимально тягнемо час. І шукаємо починаючи з камер.

Я все говорила та говорила, дозволивши собі довше купатися в цьому особливому почутті тріумфу, яке виникає коли вирішуєш якесь архі-складне завдання і все твоє оточення дивиться на тебе із захопленням. Закінчивши, написала завдання співробітнику відділу бізнес-процесів доповнити відповідний розділ новими пунктами.

З офісу йшла останньою. Стандартній текучці начхати на форс-мажори, вона просто є. І нікуди не дінеться, доки не розберешся з нею. Коли йшла повз кабінет Тарновського, побачила, що двері прочинені і всередині горить світло. Прискорившись, прошмигнула повз. Тільки й не вистачало, щоби помітив, що я ще тут. Натиснувши кнопку ліфта, почала тупцювати біля, подумки благаючи ліниву кабіну повзти швидше.

- Альона? Ти чому все ще тут? - Тарновський підійшов і став трохи позаду мене.

Кожною клітиною шкіри я відчувала його погляд. Він ніби торкався маківки, вилиць, губ, ковзав вигином шиї до грудей, прихованих тільки тонкою тканиною блузки тому, що пальто я тримала в руках, плануючи надіти вже на вулиці.

- Через Поплавського роботи зібралося багато.

Приїхав ліфт. Ми ввійшли всередину і Тарновський натиснув кнопку першого поверху. Ну ось. Стій тепер і нюхай його парфум, що підло синергується із запахом тіла. Синергується? Що? Чи є взагалі таке слово?

Ліфт різко хитнувся і зупинився. Це Тарновський натиснув на стоп.

- Попалася, - промовив він, пожадливо посміхаючись.

І, перш ніж я встигла хоч збагнути що відповісти, притиснув мене до стіни і з'їв мої губи своїми. Саме з'їв. Так не цілують. Так змушують втратити голову, забирають дихання, підкорюють… Так привласнюють.

Пальці чоловіка залізли мені у волосся, притискаючи міцніше. Іншою рукою він ковзнув по шиї, плечам, спустився до талії, зминаючи, обпалюючи бажанням, яким були просякнуті ці дотики та поцілунки.

- Ти не вийдеш із цього ліфта, поки не погодишся сходити зі мною на побачення, - прохрипів він, відірвавшись від моїх губ.

- Що мені завадить погодитись і не піти, Тарновський? - щосили намагаючись ігнорувати те, як діє на мене близькість його потужного, гарячого, як піч, тіла, випалила я.

- Те, що це буде зараз, - відповів він.