Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

Ще пів року, і я нарешті отримаю диплом. Всі проблеми закінчилися, а Джеймса та Кая не лише вигнали з коледжу, а ще й відкрили на них кримінальне провадження по факту нападу. Зараз я вже почувала себе набагато краще, адже поряд зі мною були мої близькі, був Раян. Мені було дуже соромно через те, що я йому тоді не повірила. Могла б здогадатися, що він не причетний до зникнення запису. Все ж хлопець мене дуже сильно кохав, і не втратив би такий шанс. А чи кохала його я?          

Зараз ми майже не бачилися, адже складали іспити. Та сесія вже позаду, а я досі не знаю, як подивитися в його очі. Тим паче в нього зараз вдома проблеми, ще й Фостер виявився зовсім не тим, за кого себе видавав. Хоча я могла б і його зрозуміти. Чоловік просто хотів бути ближчим до свого онука. І я сподіваюся, що вони зможуть знайти спільну мову.                                                              

Я чекала на Раяна біля його машини, хоча дуже сильно боялася його реакції. А раптом він навіть розмовляти зі мною не захоче? А ось і хлопець, виходить з коледжу. І як тільки він мене побачив, його очі засяяли коханням. Навіть тут я сумнівалася в його почуттях. Невже я ніколи не навчуся довіряти йому до кінця? Ні, все має бути інакше. А я ж навіть так і не знаю, чи зустрічаємося ми ще.               

- Привіт. - сказала я, коли він підійшов. - Як ти?                                                                                      

- Я добре, просто завал зараз повний. Особливо вдома. - він втомлено потер перенісся. - А ти як?     

- Не знаю, Раяне. - чесно зізналася я. - Мені погано без тебе, але я так винна, адже не повірила тобі. Та ти все одно прийшов мені на допомогу навіть після всього. Я така дурепа, що не вірила в силу твого кохання. А ти ж завжди доводив мені зворотне. І тепер я дуже сильно шкодую, що не вислухала. Ти потрібен мені, а я...                                                                                                                            

Та договорити мені він не дав, притягнувши у свої обійми. А тоді Раян просто мене поцілував. Так ніжно, але в той самий час ніби відчайдушно чіпляючись за мене. Звичайно він мене кохав, і хотів зараз бути ближчим. Мені здається, що я просто не заслуговую на цього хлопця. Але я зроблю все, аби він став щасливим.                                                                                                                            

- До речі ти ж мені програла бажання, пам'ятаєш? - посміхнувся він. - Так от, давай просто забудемо про ці всі проблеми й будемо жити далі.                                                                                             

- На таке я згодна. - розсміялася я.                                                                                             

І це було чистою правдою. Я справді хочу просто жити далі й не думати про погане. І я впевнена, що у нас з Раяном все вийде, адже наші почуття справжні. А далі... Далі вже час покаже...