Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

З одного боку мені були зрозумілі його мотиви. Але відчуття, що мене просто використали не покидало не на мить. Навіть та людина, якій я довіряла. Ніби єдиний, хто не має взагалі ніякої користі з нашого спілкування. А він просто хотів бути ближчим до онука. Та він же сказав, що завжди був відвертим. Можливо так, все починалося лише через якісь певні обставини, однак потім все змінилося. Тому, думаю, з часом я зможу просто не звертати уваги на це. Проте треба трохи обдумати всю цю ситуацію. А от Раян не збирався так просто здаватися.                                                                                       

- Чому ти не можеш просто зникнути з нашого життя? - взірвався він. - Тобі було байдуже на нашу родину, адже батько пішов не по тому шляху, який для нього обрав ти. Навіщо ти зараз тут? Навіщо ти знову втручаєшся у все?                                                                                                         

- Раяне, ми всі скоюємо помилки. І в мене їх було не мало, адже я ніколи не рахувався з чужою думкою. Та ці всі трагедії та самотність навчили мене дечому. - я бачила, що Фостер і справді був засмучений. - Я почав цінувати те, що маю. Вірніше те, що я все ж втратив. Але Раяне, ти кращий за мене. Тому я сподіваюся, що знайдеш у своєму серці хоч трохи місця для мене. Сподіваюся, що все ж вибачиш...                                                                                                                                            

- Не знаю. - видихнув хлопець. - Це все якось складно для мене. Я не знаю, що робитиму далі у своєму житті, тому краще просто дай мені час.                                                                      

І він просто розвернувся та вийшов з аудиторії. А я так і не поговорила з Раяном. Та, думаю, зараз його краще залишити наодинці зі своїми думками. Я ще встигну, але зараз маю думати в першу чергу не про себе, а про хлопця. В мене було якесь передчуття, що Фостер чекав на якусь мою відповідь. От тільки я не знала, що йому сказати. Чи пробачила я його? Навіть не знаю як до цього всього ставитися. 

- А що скажеш ти? - в решті спитав чоловік.                                                                      

- Я навіть не знаю. Все так одразу звалилося на мене, зникнення запису, зрада Джеймса, напад, а тепер ще й це. Мені треба якось прийти в норму. - сказала я. - Тому мій мозок зараз просто не здатен переварити цю інформацію. Та все ж сподіваюся, що в тебе все налагодиться з Раяном, адже йому справді потрібна близька людина. - я посміхнулася. - А, і дякую за фінансування.                          

Тінь посмішки проскочила на обличчі Фостера. Я бачила, що йому боляче через таку реакцію онука, але тут ситуація така, що мені було шкода обох. Проте я сподівалася, що в них все налагодиться, адже вони обидва потребують в цьому...