Читати книгу - "Останнє бажання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обшарпанці знову пошепталися, покашляли.
— Пане,— сказав нарешті один,— дайте нам спокій і, будь ласка, не розмовляйте з нами. Ми — чесні злодії, ми не політичні. Ми супроти влади не йшли. Не… замірялися. Ми тіки крали.
— Угу,— сказав другий.— У вас свій кут, у нас свій. Кожному своє.
Хіреадан фиркнув. Відьмак сплюнув.
— Так воно і є,— промимрив зарослий старий з довгим носом.— У тюрязі кожен стереже свій кут і тримається своїх.
— А ти, діду,— глумливо запитав ельф,— тримаєшся їх або нас? Ти до якої групи себе відносиш? До чесних або політичних?
— Ні до якої,— гордо відповів старий.— Бо я невинний.
Геральт знову сплюнув.
— Хіреадане,— запитав він, масуючи скроні,— із цим замахом на владу… Вірно?
— Абсолютно. Ти нічого не пам'ятаєш?
— Ну, вийшов на вулицю… Люди на мене поглядали… Потім… Потім був якийсь магазин…
— Ломбард,— понизив голос ельф.— Ти увійшов у ломбард. І відразу ж дав по зубах лихварю. Міцно. Навіть дуже міцно.
Відьмак стримав проклін.
— Лихвар упав,— тихо продовжував Хіреадан.— Ти дав йому кілька разів ногою по чутливих місцях. На допомогу прибіг слуга. Ти викинув його через вікно на вулицю.
— Боюся,— буркнув Геральт,— цим справа не обмежилася.
— Побоювання цілком обґрунтоване. Ти вийшов з ломбарду й попрямував по середині вулиці, розштовхуючи перехожих і викрикуючи якісь дурниці відносно честі дами. За тобою тягся солідний хвіст. Там же були я, Еррділь і Вратимир. Ти зупинився перед будинком аптекаря Лавроносика, увійшов і через хвилину знову вийшов, тягнучи Лавроносика за ногу. Потім звернувся до юрби, що зібралася, із чимсь на зразок промови.
— Якої?
— Кажучи найбільш зрозуміло, ти повідомив, що поважаючий себе чоловік не повинен називати шльондрою навіть професійну повію, тому що це низько й огидно. Що застосовувати визначення «шльондра» стосовно жінки, якої ти ніколи не знав і ніколи їй за це не давав грошей, справа брудна й абсолютно неприпустима. Екзекуція, повідомив ти всім, буде проведена негайно, і це буде покарання якраз для такого гівнюка, як Лавроносик. Після чого затис голову аптекаря між колін, стягнув з нього штани й врізав по задниці ременем.
— Продовжуй, Хіреадане. Продовжуй, не шкодуй мене.
— Лупцював ти Лавроносика по задниці, не шкодуючи сил, а аптекар вив і верещав, плакав, волав про допомогу господню й людську, благав зглянутися, обіцяв навіть виправитися, але ти йому явно не вірив. Тут підбігли кілька озброєних бандитів, яких у Ринді прийнято називати гвардією.
— А я,— покачав головою Геральт,— саме тоді й замахнувся на владу?
— Куди там! Ти замахнувся набагато раніше. І лихвар, і Лавроносик значаться в міській раді. Імовірно, тобі цікаво буде довідатися, що обоє вимагали викинути Йєннефер з міста. Вони не тільки голосували за це в раді, але говорили про неї всяку гидоту по корчмам і обговорювали її вельми невишуканим чином.
— Про це я здогадувався вже давно. Розповідай. Ти зупинився на гвардійцях. Це вони кинули мене в яму?
— Хотіли. Ох, Геральте, це було видовище. Що ти з ними витворяв, описати неможливо. У них були мечі, дрюки, ціпки, сокири, а в тебе тільки ясенова тростина з ручкою, яку ти відібрав у якогось франта. І коли всі вже лежали на землі, ти пішов далі. Більшість із нас знали, куди ти прямуєш.
— Хотів би знати і я.
— Ти йшов у храм. Тому що богослужитель Крепп, теж член ради, приділяв Йєннефер багато місця у своїх проповідях. Втім, ти зовсім і не приховував своєї думки відносно богослужителя Креппа. Ти обіцяв прочитати йому лекцію, що стосується поваги до прекрасної статі. Говорячи про нього, ти впускав його офіційний титул, але додавав інші епітети, що викликали помітне пожвавлення в дітвори, що йшла за тобою.
— Так,— пробурчав Геральт.— Значить, додалося й богохульство. Що ще? Оскверніння храму?
— Ні. Увійти ти не встиг. Перед храмом чекала рота міської варти, озброєна всім, що тільки знайшлося в цойґгавзі, крім катапульти, як мені здається. Схоже було на те, що тебе просто скалічать. Але ти не дійшов до них. Зненацька схопився обома руками за голову й знепритомнів.
— Можеш не закінчувати. Але, Хіреадане, ти-то як опинився в ямі?
— Коли ти впав, кілька вартових підскочили, щоб подірявити тебе списами. Я вступив з ними в суперечку. Дістав по голові алебардою й опинився тут, у ямі. Мені, безсумнівно, пришиють обвинувачення в участі в протилюдській змові.
— Ну, якщо вже ми потрапили в обвинувачувані,— заскреготав зубами відьмак,— то, як думаєш, що нам загрожує?
— Якщо Невілл, бургомістр, встиг повернутися зі столиці,— буркнув Хіреадан,— то хто зна… Ми знайомі. Але якщо не встиг, вирок винесуть політики, у тому числі, зрозуміло, Лавроносик і лихвар. А це значить…
Ельф зробив короткий жест у районі шиї. Незважаючи на півморок, що панував у підвалі, цей жест залишав мало місця для домислів. Відьмак помовчав. Злодії пошепки переговорювалися. Сидячий за «безвинність» дідок, здавалося, спав.
— Прекрасно,— сказав нарешті Геральт і брудно вилаявся.— Мало того, що я буду висіти, так ще й знаючи, що став причиною твоєї смерті, Хіреадане. І, імовірно, Жовтцевої. Не переривай. Я знаю, що це справа рук Йєннефер, але винуватий однаково я. Моя дурість. Вона обкрутила мене, зробила з мене, як кажуть краснолюди, дуба.
— Гм,— пробурчав ельф.— Ні додати, ні забрати. Я тебе попереджав. Чорт забирай, тебе попередив, а сам виявився таким же, користуючись твоїм виразом, дубом. Ти ремствуєш на те, що я потрапив сюди через тебе. Я міг зупинити тебе на вулиці, обеззброїти, не допустити… Я цього не зробив. Боявся, що, коли розвіються чари, які вона на тебе навела, ти повернешся й… заподієш їй зло. Вибач.
— Вибачаю великодушно. Бо ти поняття не маєш, яка сила була в її заклинанні. Я, дорогий ельфе, звичайну примову перериваю за кілька хвилин і при цьому не втрачаю свідомості. Заклинання Йєннефер тобі б не вдалося зламати, а щоб мене обеззброїти… Згадай гвардію.
— Повторюю, я думав не про тебе. Я думав про неї.
— Хіреадане?
— Так?
— Ти її… Ти її…
— Я не люблю високих слів,— перервав ельф, сумно посміхнувшись.— Я нею, скажімо так, сильно захоплений. Ти, імовірно, здивуєшся, як можна захопитися такою, як вона?
Геральт прикрив очі, щоб викликати в пам'яті образ. Образ, який його якось незрозуміло, скажімо так, не використовуючи високих слів, приваблював.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останнє бажання», після закриття браузера.