Читати книгу - "Корсунь козацький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Серед старшини 1660 р. бачимо Самійла Сухопару, Івана Дубину, (Григорія) Гуляницького, які були корсунськими полковниками у 1657 р. (Дубина), 1662,1672 рр. (Гуляницький), 1660 р. (Сухопара, як наказний), у 1710 р. наказним корсунським полковником був Михайло Романович (досі незнане ім'я); у 1707 р. наказним корсунським сотником й водночас наказним корсунським суддею був Василиця (теж вперше з'являється у джерелах). З тих документів рукопису, які не увійшли до даної публікації, видно, що каденція полковника Семена Нестеренка припадає не тільки на 1709 р., а й на осінь 1708 р., що тоді ж наказним корсунським сотником був Грицько Швачка, а повноправним сотником — Павло Михайлович. Можна встановити й імена декого з міської верхівки на початку XVIII ст.: старости (Василь Жданович), війта (Михайло Григорович, Павло Немирович, який одночасно був і городовим отаманом у 1710 р., Данило, Мойсей), городового отамана (Прокіп Херетченко, Стефан Єсифович (Єсипович)), бурмистра (Данило), міського писаря (Стефан Стоцький, Тиміш Мовчан), навіть деяких козаків. Так, у Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. бачимо й Павла Тучу (у Горкушиній сотні), й братів Антона та Якима Гаврюшенків (у Демковій сотні) та ще деяких осіб. Так, універсали короля Речі Посполитої Михайла Вишневецького (панував у 1669—1673 рр.) шляхтичу Стефанові Кобилецькому (Кобилинському) засвідчують його участь у венеціансько-османській війні 1645—1669 рр., яка точилася на о. Крит, його тяжкі поранення, кількарічний турецький полон (гребцем-невільником на галерах). Досі було дещо відомо про Григорія Кобилецького, ніжинського сотника у 1649 р., ніжинського наказного полковника у 1655—1656,1658 рр., і Семена Кобилинського, київського хорунжого у 1670 або 1682 рр. Стефан очевидно доводився їм ріднею. Незрозуміло лише, коли він воював на боці Венеції й опинився на турецьких галерах, бо ця війна тривала з 1645-го по 1669 р. До 1703 р. він уже не жив (померли на той час його дружина і син), і він заповів наданий королем Михайлом х. Дацьки своєму рідному братові Андрію, який раніше проживав у Олишевці, мріяв про чернецтво і врешті постригся в ченці у Видубицькому монастирі під іменем Антоній, а через якийсь час, відчуваючи наближення смерті, заповів цей хутір монастиреві. Цікава історія й черниці Вознесенського Києво-Печерського жіночого монастиря Феодосії Мартишенко-Хмельницької, яка разом із синами Стефаном і Михайлом за участю ігумені Марії-Магдалини Мазепи (матері гетьмана) до квітня 1710 р. продала свій х. Педани Видубицькому монастиреві. Цікаво, що Феодосія була удовою по Кіндрату Мартишенку, прозваному Хмельницьким. Це не міг бути нащадок Богдана Хмельницького, але, можливо, його родич, можливо — нащадок його двоюрідного брата Захара. Був серед дацьківських козаків і Омелько Небаба. Враховуючи, що це прізвище досить рідкісне, можна припустити, що цей козак доводився якоюсь ріднею славнозвісному чернігівському полковникові Мартину Небабі. Цікаві навіть деталі. Так, козак Сава Шульженко мав дідівську землю під Корсунем, а сам жив у Манжелії у пониззі Псла (тоді село Омельницької сотні Миргородського полку). Можна довідатися з наведених нижче документів і про представників духовенства, насамперед про ігумена Видубицького монастиря Варлаама Страховського, завдяки енергійній діяльності якого значно збільшилися монастирські володіння на Корсунщині. У заповіті ченця Антонія Кобилянського підписався також і о. Іван Углицький. Це рідний брат св. Феодосія Углицького, котрий був київським протопопом, як і підписався у 1687 р. під актом обрання Івана Мазепи гетьманом на Коломацькій раді. Як свідчить документ, що наводиться нижче, о. Іван Углицький був живий і в 1703 р. і так само був київським протопопом. Є дані й щодо корсунського духовенства: о. Олексій Петрович, священик Свято— Троїцького храму, був у 1660 р. митрополичим намісником у Корсуні (ймовірно, родич корсунського полковника Якова Петровича Улезька); о. Гудицький — корсунський протопоп; о. Григорій Андрієвич, вікарний у 1707 р. священик Воскресенської церкви у Корсуні, видубицький чернець о. Гавриїл — «дозорця» монастирських добр у Корсуні, Феодор, священик у Дацьках. Під 1711 р. з не наведених тут документів видно, що священик Гнат Шванка вже помер. Померла в Києві і його донька Федора (була похована у Видубицькому монастирі), після чого попадя-удова подарувала, за клопотанням славнозвісного Лаврентія Горки, свій хутір під с. Сотники і двір у Корсуні біля Спаської церкви.
Певний матеріал наведені документи дають і для історичної географії, топоніміки Корсунщини, дозволяють пояснити походження деяких топонімів від прізвищ колишніх власників: хутір Педани, Бобилів ліс, Білошапчин ліс (можливо, слід пов'язати його з відомим старшиною часів Дорошенка), Шупиковщина. До речі, Шупики (Шупиченки) були досить знаним козацьким родом у Корсуні і, як свідчить один документ (його ми тут не наводимо, бо він поданий до друку в «Корсунський часопис»), навіть дали одного корсунського полковника: Ілля Шупик обіймав цю посаду в часи гетьмана Петра Дорошенка. Особливо цікавим є документ, написаний почерком XVII ст., у котрому міститься список монастирської власності у Корсуні та Корсунському полку. Тут бачимо вказівки на Свято-Микільський і Свято-Іллінський храми, Ситанську вулицю.
Під час публікації використовувалися правила передачі тексту, розроблені Я. І. Дзирою[339], однак титла не розкриваємо, оскільки вони стосуються загальновідомих слів, наприклад: Бг — Бог, Дх — Дух, Хт — Христос, мнст — монастир, п. — пан, мл. — милість тощо. Слова, які не вдалося прочитати, позначені знаком (...)[340]; місця, написані особисто авторами документів, підкреслено. Деякі назви установ скорочені: Центральний державний історичний архів України у Києві — ЦДІАУК, Національна бібліотека України ім. В. В. Вернадського у Києві — НБУ, Інститут рукописів — IP.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь козацький», після закриття браузера.