Читати книгу - "Корсунь козацький"

Мисько Пивоваренко (1625 (?)), Роман Попович (1630 (?))

Тарас Федорович (Трясило) 1630 (?)

Мисько Пивоваренко (1632 (?))

Тиміш Филоненко (1632—1634)

Михайло Мануйлович (?—1637)

Максим Нестеренко Бут (1637—1638)

Кирик Чиж (1638—?)

Жабокрицький (?—1643)

Марцін (Войцех?) Бурський (?—1646?)

Олексій Тучко (?—1648)

Іван Шангірей (липень — серпень 1648)

Станіслав Морозовицький (Морозенко) (серпень 1648 — травень 1649)

Лук'ян Мозиря (травень 1649 — червень 1651)

Антон Кілдій (червень — липень 1651)

Лук'ян Мозиря (липень 1651—8.01.1652)

Антон Кілдій (після 8.01.1652 — травень 1652 (?))

Іван Золотаренко (травень 1652 — липень 1652)

Максим Нестеренко Бут (липень 1652 — липень 1653)

Іван Гуляницький (листопад 1653 — березень 1656, 1657)

Яків Улізко (1656)

Іван Дубина (? — липень 1657—?)

Іван Креховецький (листопад 1657—?)

Тиміш Золотаренко (Оникієнко) (1657 — квітень 1658)

«Року Божого 1660 мсця марта 4 дня.

Передо мною Яковом Петровичем, полковником Войска его царского величества Запорозского корсунским, при бытности Прокопа Херетченка, атамана городового, на тот час будучого над товариством корсунским, яко теж товариства на тот час будучих, меновите Чиртан Павлович, судия полку нашого Корсунского, Павло Туча, Самойло Сухопара, Йван Дубина, Гуляницкий, Яцко Маменко и инших людей зацних и віри годних було немало козаков и обивателей корсунских, ставши перед нами Антон и Яким Гавришенки, братня рожоная, яко теж Нестеренко из малжонкою своєю Мелашкою Нестерихою, признали устне, явне и доброволне без вшелякого примушеня в тие слова мовячи, иж есмо продали всі в едностайне став свой власний из сіножатю, до того ставу належачая, нікому ні в чим не пенний, ани теж от кого заведенний; тилко дідовщину и отчизну свою власную, а то ест продали оний помененний став и сіножать, грунтом лежачий на ріці Сакавиці, славетной паней Анні Якимовой Мартишенковой за суму певную готових грошей за золотих пятьсот полской личби оной самой и дітям еї часи вічними; од которого то ставу и сіножати отдаяем ми самих себе и діти свої покревние и повинние, близкие и далекие, и ніхто не повинен жадной трудности и турбациї пані Якимовой Мартишенковой задават вишпомененной, яко теж и дітем оной, даєм в моц и спокойное уживане, которим волно будет дати, продати, даровати и заміняти и яко хотіти ку найліпшому пожитку своєю привлащати. А ще би хто міл якую найменшую кривду чинит, в оной нашой продажі вишменованной п. Яхимовой любо дітем еї, теди ми всі одностайне повинни будем заступовати и отказовати у каждого права и суду и где б належало грошом, а ми там повинни наложит двома. Що для ліпшой віри и певности далисмо тот запис наш, урадовне при бытности особ вишеменованних яко теж упросилисмо его мл. пана полковника нашого корсунского, яко теж пана атамана о подпис рук и притиснене печатей.

Діялося в Корсуні року и дня вишменованого».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — No 244. — Арк. 307. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальовано два кола, всередині яких написано «місто печати», також записи копіїста: «В подлинном тако: „Устне прошоний от вишменованних особ о подписруки и притиснене пенати Яков Петрович, полковник Войска его царского вел. Запорожск. корсунский; Прокоп Черетченко, атаман городовий корсунский; Роман Сенявский, писар полку Корсунского“», «С подлинного сводил иеромонах Иларион». Запис зверху документа: «Облік на Сакавицу на стави и сіножати».)

«Roku 1665 dnia 11 nowembra.

Przedo mną Pawłem Smardowskim, na ten czas podstarośćim korsuń-skim, przy bytności hospodyna ojca Ołexieja, namiestnika mitropolitań-skiego korsuńskiego, pana Alexandra Leszkowskiego, Michała Mazniczen-ka, kozaków, Chweska Zbarazkiego, Mikity Bogomoła, kozaków i mieszczan, obywatelów korsuńskich.

Stawszy oczewiśćie Andrej Pedanenko w tę słowa zeznał dobrowolnie, żem prawi przedał futor swój własny nikomu ni w czym nie