Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Усівшись унизу відпочити, безпричинно пригнічений, я почув ось такий діалог: «А потім я прямую до пекарні, проте потрапляю туди пізно через педикюр, і прошу півпаляниці житнього хліба, а мені й кажуть, що мають лише цільнозерновий, який я не дуже полюбляю. Я не люблю скоринку, але ж тіло мусить їсти, і зазвичай у мене є пакет чи два заморожених скибок в морозильнику, та мій онук з’їв їх, усі шість скибок. Ну хіба той хлопчак міг колись з’їсти…»

«Ну, це ти ще мого не бачила! Вісім млинців, щедро политих сиропом, і це має бути лише «Ван Ґілз», бо інші сорти він не любить. Тут спекотно!»

«Раніше у нас ніколи не було морозильних камер, вдома ми спочатку мусили їсти черствий хліб, а свіжий уже пізніше, тож ми завжди їли черствий і ніколи — свіжий, бо моя мати завжди приносила трохи забагато хліба, адже ніколи не знаєш, і так було, аж доки він не вкривався цвіллю і нам не дозволяли годувати ним качок».

Нескінченні потоки прісної балаканини просочувалися звідусіль, наче буйні бур’яни. Бездумні. Беззмістовні. Невблаганні. Стрясають повітря лише для того, аби дати усім зрозуміти, що мовець ще не помер і начебто досі має, що сказати. А чи хтось хоче все оце слухати? — про це вони запитують себе вкрай рідко, бо інакше значно частіше тримали би писки на замку.

Едвард відшукав старий довідник споживача, де розглядалася гігієна в будинках догляду. До участі було запрошено мешканців ста двадцяти одного будинку, загалом десь три сотні людей. Половина з них, включно з нашими, відмовилися співпрацювати. Зрештою, було оглянуто тридцять сім будинків.

Результати: 18 — «незадовільно», 11 — «задовільно» 8 — «добре» і жодного «відмінно». Чи то судді були такі суворі, чи будинки й справді такі брудні? Упевнений, ті, хто відмовилися брати участь, аж ніяк не кращі.

Я попросив Анью за можливості відкопати листа від нашого керівництва до Спілки Споживачів з поясненнями причин небажання брати участь.

Більшість тутешніх прибиральників ви бачите лише тоді, коли вони мовчки миють коридори, бо вони майже не розуміють чи взагалі не розуміють голландської. Вони можуть лише приязно кивнути вам. Проте більшість з них не здаються аж надто життєрадісними. Помітно, що вони добре адаптуються до характерів пожильців. Припускаю, що вони виконують середній обсяг роботи за мінімальну платню. Через якийсь час усі перепочивають. Зазвичай вони з нами не затримуються. Віднаджені суперниками чи своїми ж колегами, котрі не терплять тих, хто докладає забагато зусиль, тому і звільняються.

У понеділок у нас ще одна клубна поїздка, яку організовує Греме. Еферт хоче, аби ми надіслали йому листівку. Я вже купив марку.

Пані де Конінґ, сором’язлива сусідка, постукала в мої двері. Полохливо оглянувшись, так ніби збиралася продати героїн, вона довірила мені касетний програвач. Мабуть, вона таки втрапила у якусь халепу, оскільки за ті два роки, що ми жили поруч, вона ніколи ні про що не просила.

«Бачиш-но, це запис голосу мого останнього чоловіка», — сказала вона.

Я з цікавістю глянув на плівку, а тоді спромігся перемотати її, встромивши олівець в одну з дірочок. Задкуючи з кімнати, вона разів сім подякувала, та ще й вклонилася.

Отримав копію листа від Правління. Віктор передав його мені особисто в руки. Правління надзвичайно шкодувало, що не може погодитися надати бажані документи — з причин життєво важливої секретності. І запитувало, чи ми ще бажаємо зустрітися з їхнім юридичним представником. Віктор вважає, що нам варто зустрітися, аби обговорити наступні кроки.

Ми з Еф’є домовилися зустрітися з ним наступної середи.

Схоже, що вперше, відколи я почав вести щоденник, у мене період творчого застою.

Кілька пожильців мають неприємну звичку скаржитися на стан свого кишківника. Зазвичай у неділю, коли вниз на чаювання спускається найбільша кількість людей. І саме в той час, коли кожному пожильцю пропонують шматочок торту. Від надійного джерела я дізнався, що цей дев’яностоцентовий торт з «Aldi» за розпорядженням керівниці відділення мають розрізати щонайменше на п’ятнадцять шматків, тож на кожного припадає по шість центів.

Згодом хтось із них здійме неабиякий галас через те, що йому, мовляв, дали менший шматок, а відтак заявить: «І це лише тому, що у мене вже чотири дні не було випорожнень!» Або навпаки: «Я просидів увесь ранок на унітазі, у мене жахлива діарея».

МЕНІ НЕ ПОТРІБНО ЦЬОГО ЗНАТИ!

Поговори зі своїм лікарем, чи сходи у клініку лайна (яка, ймовірно, існує), але не приходь до мене зі своїми історіями про закрепи чи діарею, поки я