Читати книгу - "Гобіт, або Туди і звідти"

Тут потомлені, знайшли рівний майданчик, відкритий із трьох боків, а з півночі відмежований скелею, в якій виднівся пролам, подібний до дверей. Звідси відкривалася широчезна панорама сходу, півдня та заходу.

— За старих часів, — озвався Балін, — тут завжди стояли наші вартові, а ці двері позаду вели до прорубаної у скелі кімнати, що слугувала вартівнею. Довкола Гори було кілька таких сторожових постів. Але за часів нашого добробуту в них ніби й не було великої потреби, тож вартові втратили пильність, — якби не це, ми, можливо, заздалегідь отримали б попередження про появу дракона й усе могло бути інакше… Втім, зараз ми можемо трохи відлежатися тут у безпеці й чимало побачити, залишившись непоміченими.

— Який сенс, якщо нас помітили, коли ми сюди лізли? — заперечив Дорі.

Він раз у раз позирав у бік вершини, ніби очікуючи побачити на ній Смоґа, наче півня на гостроверхому даху.

— Нам треба скористатися цією нагодою, — відказав Торін. — Сьогодні ми не в змозі йти далі.

— Слушно, слушно! — вигукнув Більбо й упав на землю.

Сила-силенна народу могла поміститись у вартівні, а в її глибині був вхід до ще однієї кімнатки, ліпше захищеної від холодного вітру. Вона виглядала цілком занедбаною — здається, навіть дикі звірі не забрідали сюди за панування Смоґа. Тут ґноми та Більбо й поскладали своє манаття; дехто відразу ліг і заснув, а інші посідали біля зовнішніх дверей і заходились обговорювати подальші плани. Розмова весь час точилася довкола одного питання: де Смоґ? Вони поглянули на захід — порожньо, на схід — теж порожньо, так само й на півдні не було жодних ознак дракона, але там збиралось у зграю безліч птаства. Друзі дивились у той бік і ламали голови, що б то мало означати, але так і не наблизилися до розгадки, навіть коли вже проглянули перші холодні зорі.

XIV. Вогонь і вода

А зараз, якщо ви, як і ґноми, бажаєте почути вістки про Смоґа, вам доведеться повернутися на два дні назад — до того вечора, коли він розтрощив чарівні двері й, розлючений, полетів геть.

Майже всі мешканці міста Озерного, званого колись Есґарот, сиділи по домівках, бо зі сходу, затягненого чорними хмарами, налітав пронизливий вітер, — лишень деякі своїм звичаєм гуляли на причалах і милувалися першими зорями, що віддзеркалювалися в озерній гладіні. Самотню Гору з міста майже не було видно за низькими пагорбами на дальньому березі озера, поміж якими з півночі бігла Бистриця. За ясної погоди городяни могли розгледіти лише шпилясту вершину, але вони рідко дивилися на неї, бо вона виглядала похмуро та зловісно навіть у світлі ранку. А тепер її поглинула пітьма.

Раптом вершину осяяв короткий спалах і вона на мить відкрилась очам.

— Погляньте! — гукнув хтось. — Знову вогні! Минулої ночі варта бачила, як вони то спалахували, то гасли від опівночі до світанку. Там нагорі щось коїться.

— Може, Король під Горою кує золото, — озвався другий. — Він уже давненько вирушив на північ. Час уже справдитися тому, про що співається в піснях.

— Який король? — кинув третій суворим голосом. — Подобається вам чи ні, але це — нищівне полум’я Дракона, єдиного Короля під Горою, якого ми знаємо.

— Ти завжди віщуєш щось лихе! — дорікнули йому інші. — То повінь, то потруєна риба… Подумай краще про щось веселе!

І тут зненацька між пагорбами спалахнуло яскраве світло й позолотило північний край озера.

— Королю під Горою! — закричали городяни. — Як сонце, гра казна: і золото — рікою, і срібло з вод зрина! Річкою з Гори тече золото! — не вгавали вони, і скрізь повідчинялися вікна і затупотіли сотні квапливих ніг.

У місті знову запанували страшенне збудження й ентузіазм. Але власник суворого голосу мерщій кинувся до Правителя:

— Дракон! Він летить сюди! Або я останній дурень! — волав він.

— Обрубайте мости! До зброї! До зброї!

Тоді сурми несподівано для всіх засурмили тривогу, і скелястими берегами прокотилася луна. Веселощі припинились, і радість змінилася страхом. Отож, дракон не захопив їх геть зненацька.

Він летів так стрімко, що невдовзі вони побачили, як на них мчить ніби червона іскра, стаючи дедалі більшою та яскравішою, — вже не треба було великого розуму, аби здогадатися, що пророцтва збуваються якось не так. Але люди ще мали трохи часу. Весь посуд у місті наповнили водою, всі воїни озброїлися, всі стріли і дротики були напоготові, а міст розібрали і знищили, — щойно тоді посилився жахливий Смоґів рев і води озера заграли вогненно-червоними брижами під моторошними змахами його крил.

Під крики, лемент і голосіння городян він шугнув над ними, метнувся до мосту — й відсахнувся, спантеличений! Міст зник, а його вороги були на острові, звідусіль оточені водою, — надто глибокою, темною та холодною супроти його вогняного подиху. Якби він пірнув в озеро, знялося б стільки пари, що імла оповила б навколишні землі на кілька днів, — але озеро було сильнішим: воно б ураз загасило його полум’я.

Заревівши, дракон знову помчав на місто. Вгору зметнувся рясний град стріл, вони зацокотіли-заторохтіли об його лускату, всіяну самоцвітами броню і, підпалені його диханням, із шипінням посипалися в озеро. Жоден феєрверк, який ви тільки можете собі уявити, не зрівняється з отим нічним видовищем. Від бриніння тятив і пронизливих звуків сурем дракона охопила скажена лють. Уже багато віків ніхто не наважувався чинити йому опір, та й зараз ніхто б не насмілився, якби не чоловік із суворим голосом (його ім’я було Бард), котрий бігав туди-сюди, підбадьорюючи лучників і вмовляючи Правителя битися до останньої стріли.

З пащі дракона виривалося полум’я. Якийсь час він кружляв над людьми високо в повітрі, освітлюючи все озеро; дерева на берегах палахкотіли міддю та кров’ю, знизу по стовбурах металися чорні тіні. Тоді він шугнув униз просто крізь хмару стріл, нетямлячись од люті, не ховаючи від ворогів своїх лускатих боків і прагнучи лише одного: спалити місто.

Коли він кинувся вниз, раз і вдруге, вогонь застрибав по очеретяних дахах і дерев’яних балках, хоча їх заздалегідь змочили водою. Щоразу, щойно кудись падала іскра, сотні рук заливали її водою. Дракон зробив коло і знову шугнув донизу. Один помах його хвоста — і дах ратуші розсипався на порох. Незгасне полум’я високо злітало в нічне небо. Смоґ налітав ще і ще