Читати книгу - "Шалені шахи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А отак. Зараз вже сутеніє, а вони ще не до кінця підтяглися, усе ще по Вінницькій дорозі повзуть. Розбити табір до темряви навряд чи встигнуть. Отут ми на них і нападемо, пане війте! Сил для несподіваної атаки в нас цілком вистачить...
— Як же вистачить? Ти ж сам говорив, що в тебе дві з половиною тисячі козаків — і це проти п'яти тисяч війська, зібраного шляхтичами..
— Так і є, — підтвердив Наливайко. — Але ми вдаримо раптово, тож чисельність війська при цьому значення не має. Тут вся справа у настрої воїнів! Пане війте, чи є рішучо налаштовані люди серед твоїх міщан?
— Тобто?..
— Тобто якщо ти сам, твій бурмистер[71] і твої райці[72] зараз же, невідкладно пройдетесь по місту із закликом підтримати нас — чи відгукнуться міщани, чи візьмуться за сокири, ножі й що в кого знайдеться схожого на зброю? Чи можна розраховувати на вашу підтримку, пане війте? Обіцяю під прямий удар твоїх міщан не ставити: небезпечно це, не втриматися вам проти списівників... Тому посполиті[73] брацлавці з обох боків козацьких загонів підуть і всього лише доглядатимуть, щоб ніякий шляхетський собака з рук людей моїх не вислизнув!..
Роман Тишкович розгублено почухав куточок лівого ока, що незмінно слугувало в нього ознакою глибокої замисленості.
— То на чий же бік стануть зараз посполиті брацлавці, пане війте? Чи підуть на бік шляхти, що ніколи не могла захистити будь–яке вільне місто від бусурманів, або повстануть разом з вільним козацтвом, що, у випадку підтримки з боку жителів, береться захистити вас від будь–якої напасті?.. Я от усе думаю: якщо шляхтичі збирають своє посполите рушіння, то чому б і нам не зібрати наше рушіння — міщанське?! Га, пане війте?..
— Ну, припустімо, ми тебе підтримаємо, — не надто охоче погодився Тишкович.
— Спасибі, пане війте. А не передумаєте?
— Авжеж, не передумаємо, пане отамане, — безнадійно зітхнув війт, адже іншого виходу в нього вже не було. Після всього, що сталося, панство однаково не повірить, буцімто жителі славетного міста Брацлава не підтримували козаків. І однаково знайдуть спосіб покарати місто...
— От і добре! Значить, домовилися, — кивнув Наливайко. — Що ж, тоді відправляй негайно бурмистра і райців до людей. Нехай не роздумують надто довго, одразу ж беруться за сокири з ножами й до міської ратуші сходяться — час надто дорогий! До півночі ми повинні виступити з міста, а потім якомога швидше напасти на шляхтичів. І є ще дещо, пане війте...
— Слухаю?..
— Доки не вийдемо шляхту різати, треба замкнути всі ворота і простежити, щоб навіть миша з міста не вислизнула. Бо ще, чого доброго, хтось встигне шляхту попередити — тоді начувайся...
— Розумно, пане отамане, дуже розумно! — погодився війт.
Тієї ж ночі на околицях вільного міста Брацлава сталося те, від чого місцеве панство ще довго не могло оговтатися. Далеко за північ козаки Наливайка за підтримкою міщан, очолюваних війтом Тишковичем, зненацька налетіли на табір шляхтичів і заходилися шаткувати на капусту напівсонних, геть переляканих вояків.
Здійнявся величезний переполох. Змішані в купу шляхтичі, прислуга й найманці кинулися врозтіч. Хто не впав від козацьких шабель, від ножів і сокир міщан — той біг, не розбираючи дороги, доки не падав на сиру землю напівмертвим від жаху.
Розгром був повним. На вигляд потужне, більш ніж удвічі переважаючи козаків по чисельності, шляхетське військо припинило своє існування буквально в лічені хвилини.
Результат нічної вилазки виявився блискучим, що переконало козаків вільного отамана: їхня бойова сила є незламною! І вже до 24 листопада, через два місяці після «брацлавського ганьбища», козаки Северина Наливайка встигли напасти на Молдавію, одержати три блискучі перемоги над армією господаря Аарона, штурмом взяти Цецору, Яси й інші укріплені міста та благополучно повернутися на батьківщину. Розквартирувавшись у Барі, пан Наливайко знов зажадав від місцевих князьків підкоритися козацьким порядкам. А також зобов'язав їх періодично відправляти гроші на утримання антитатарських бойових дружин.
Тепер шляхтичі навіть і не помишляли про напад на наливайківців. Вони просто покидали все і, піддавшись паніці, втікали до Львова або до Кракова, куди гнав їх жахливий, хоч і природний страх...
Маєток князя Острозького, Острополь, лютий 1595 року— Моє шанування вашій княжій світлості!
Вільний отаман Северин Наливайко глибоко вклонився князеві Костянтину Василю, що розташувався в зручному кріслі спиною до яскраво палахкотливого каміну, від чого вираз обличчя старого неможливо було розглянути достеменно.
— І тобі привіт, Северине, — прорипів він у відповідь. — Чи добре живеться вам тут, у моєму маєтку, чи немає скарг, чи, може, відчуваєте потребу в чомусь?
Колишній сотник озирнувся на вільних воїнів, які супроводжували його під час відвідин колишнього господаря й яким не надто подобалося, що їхній проводир залюбки розмовляє з найбагатшим магнатом Польської Корони. Тому відповів якомога байдужіше:
— Дякуємо вашій милості, ні я, ні мої люди ні в чому не відчуваємо незручностей і ні на що не нарікаємо.
Далі Наливайко трохи подумав, але все–таки наважився сказати:
— До нас дійшли непевні чутки, буцімто саме ваша княжа світлість нещодавно надумали порівняти мене й моїх людей з повстанцями Криштофа Косинського. Чи правда це?..
— Ну так, я і справді говорив, що у твоїй особі Бог послав мені повторне випробування козацьким бунтом, який принаймні не поступається тому, що вчинив Косинський, — кивнув Костянтин Василь, водночас зло зиркнувши на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.