Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Швидкими успіхами стратегія давала зброю до рук нашої дипломатії, перед якою стояла велика праця і надзвичайні труднощі.

Опозиція НК ГА.

Але директива ч. 2067/к не пройшла цілком у життя. Проти неї рішуче виступила НК ГА з таких мотивів:

1. НК ГА принципово відмовлялася виконувати директиви ШДА, хоч їх і видано від імени Головного Отамана; НК ГА висувала пропозицію організувати новий вищий орган керування всіма озброєними силами з авторитетних та уповноважених представників Наддніпрянської й Наддністрянської армій (Штаб Головного Отамана). Підпорядкувати цьому штабові обидві Українські армії. Поки ж такого органу ще не створено, НК ГА не починає офензиви.

2. НК ГА не згоджується з напрямком наступу, пропонованим 1-му й 3 корпусам, без залізниць, грунтовцми шляхами. Марші здавалися НК ГА, за таких обставин, надто важкими й майже непосильнимй для армії.

Щодо першого пункту, то НК ГА мала рацію; ШДА сам висував цю думку і вважав за доцільне й бажане, щоб для користи загальній справі НК ГА мала змогу надіслати до Вищого Штабу своїх представників, яким вона цілком довіряє, і вони б боронили її інтереси. Одначе, вважаю, що для цьото не слід було припиняти операції, а швидше складати Вищий Штаб.

Між іншим, НК ГА не подобалося, що на чолі ШДА стояв отаман Василь Тютюнник – молода людина, без належного стажу й вищої освіти.[44]

Треба зазначити, що до моменту переходу ГА за Збруч наказний отаман Осецький зовсім відійшов від ШДА, і начальникові його В.Тютюнникові надано всі права начальника Штабу Верховного оловнокомандувача.[45]

1-й і 3-й корпуси під час свого марш-маневру, хоч, правда, і не йшли весь час уздовж залізниці, проте спиралися вони на залізницю Жмеринка-Проскурів, відриваючись від неї (за першого етапу) всього на 2-2,5 переходи.

Правий фланг цієї групи в районі Янів-Хмільник-Калинівка якраз посідав вузькоторову залізницю, а після захоплення Запорожцями дільниці Вінниця-Калинівка, вузькоторова залізниця зв'язувалася з залізницею Калинівка-Вінниця-Жмеринка.

Крайнє ліве крило цих груп базувалося б на м. Старокостянтинів (яке по сідав би 2-й корпус) – менш, як два переходи.

Нарешті, коли праве крило вийшло б на Козятин, то тили правофлангового корпусу можливо було автоматично перекйнути на залізницю Калинівка-Вінниця-Жмеринка.

До того ж Лятичівський і Бердичівський повіти остільки багаті на хліб, збіжжя, худобу, що місцевих запасів вистарчило б на всю Галицьку армію.

Ходило про довіз вогнеприпасу, але його було так мало, що боятися недовозу його своєчасно не було рації. Доводилося більше турбуватися про те, щоб вогнеприпас відбити від червоних (а для цього відповідно скомбінувати маневр), аніж дбати про організацію регулярного підвозу залізницею вогнеприпасу з неіснуючих вогнебаз.[46]

А наступ уздовж залізниці позбавляв нас можливости відтяти від большевиків склади з військовим майном, бо при фронтальному наступі червоні мали змогу заздалегідь евакуюватй частину військового майна, уникаючи оточення своєї живої сили.

Крім того, бої на залізницях мусіли провадитися обережніше та повільніше і з більшими втратами: у червоних було багато панцерних потягів сильної конструкції, якi являли собою важливий чинник у боротьбі за залізничні вузли.

Проте, і за пляном ШДА, і за пляном НК ГА, ми все ж могли подолати ворога, бо він уже був значно слабіший за нас.

Ходило тільки про час і змогу скористуватися різною військовою здобиччю. Треба зауважити, що плян НК ГА мав одну ще позитивну, так би мовити, господарську рису. В час відпочинку в Ново-Ушицькому повіті Галицька Армія, власне кажучи, її інтендантура почала заготівлю великих запасів збіжжя й фуражу. Їй допомагали фронтові частини, і для цього потрібний був довший час.

Отже, наслідком наведених вище прцчин доводилося, до сформування Вищого Штабу, або зовсім припинити операції, загаявши час, або провадити їх тільки Наддніпрянськими частинами за деякою допомогою галичан. Припинити зовсім свої операції було недоцільно, а тому в ШДА вирішено обмежитися покищо тільки захопленням Жмеринки, що була нам сіллю в оці, і через цей вузол подати руку Удовиченкові.

Ставлення СС до директиви.

З приводу наміченого для групи СС напрямку на Шепетівку-Звягель, цебто, забезпечення лівого крила наших армій, а не наступу на Київ, військові керівники СС були дуже незадоволені.

Січовики бажали і на цей раз узяти безпосередню участь у наступі на Київ, бо ж вони добре визнавалися там в обставинах.

Сх. чч. 14, 15, 16 і 17.

З 2-го до 10.VІІІ. наші війська ведуть наступ, щоб міцно, опанувати Жмеринський вузол і посісти р. Буг біля Вінниці для певнішого захисту цього вузла. Акції цього періоду назвемо Жмеринською операцією.

Наші сили і ворожі.

Наші сили, що мусіли взяти уділ у цій операції: Запорізька група (без 9-ї дивізії), група Ю.Тютюнника і 2-га дивізія (Січ). Ідея цього маневру – згідно з п. 2 директиви 2067/К.

Ворожі сили – схема ч. 14. Вони складалися: в районі Вінниці – біля 1250 бійців, у районі Жмеринки – біля 4000; сюди ж наспівав іще один полк із Києва; на Шепетівському напрямку лишалася все та ж 1-а совєтська дивізія; на підсилення цiєї дивізії червоні скупчували в район Шепетівки біля 1500 свіжих бійців.

Плян