Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ігор замовкає, вдивляючись у мої очі.
— Твоє мовчання, поведінка… просто вбили мене тоді, — тихо вимовляю, наче скиглю. — Ти ж це розумієш? Розкажи ти мені все одразу, скажи чесно, що відбувається…
— Ти не пішла б, — перериває, закінчуючи за мене. Мої очі знову палять сльози.
— Не пішла б, — погоджуюсь. — Але ми знайшли б вихід! Разом. Ми не втратили б сім років. Надійка… не росла б без тата…
— Це все закінчилося з появою Аліски у його житті. Ти уявляєш, скільки років ми відстежували цього виродка? Скільки часу ми перебували у підвішеному стані. Так, у нас у кожного з'явився бізнес, ми змогли зміцнити свої позиції, але ми не були у безпеці. Щоразу, коли ми досягали якихось нових висот, нас намагалися зламати, збанкрутувати, зробити все, щоб ми не лізли вище, показати так зване місце.
Головою я все розумію... розумію його рішення щодо мене, але всередині все ніби протестує. Мені здається, можна було знайти вихід з усього цього тоді.
— Ми б щось змогли...
Замовкаю, чуючи дзвінок свого телефону, беру смартфон зі столу. — Віта, — тихо кажу, читаючи ім'я подруги на екрані мобільного. Відповідаю. — Алло, як ви?
— Добре, але мені треба поїхати, Бодя попросив допомогти йому. Ти можеш приїхати? — запитує, але тут же продовжує. — Надійка прокинулася, поїла, з нею все гаразд, зараз дивиться мультик. У тебе як? Твій Градов знайшовся? — запитує, а я помічаю усмішку на обличчі Ігоря, який уважно вслухається в нашу розмову.
— Знайшовся. Давай потім розповім? — прошу, розуміючи, що тиша в кімнаті не приховає розмови від Градова.
— Добре.
— Протягом години буду. Дякую тобі.
— Одним дякую не позбудешся мене, — відчуваю, як вона посміхається. — З тебе розповідь про те, як все пройшло.
— Добре, — говорю і відразу відключаюся, дивлячись на Ігоря.
— Я тебе відвезу, — ставить перед фактом.
— Не треба, — зупиняю його. — Я приїхала на машині, — йду у вітальню, одягаюся. — Хочу все обміркувати та поговорити з Надею. Перед тим, як сказати їй правду, потрібно трохи налагодити ваші стосунки.
— Ніко, — відчуваю його шепіт на своєму волоссі. Ігор обіймає ззаду, кладучи долоні на мій живіт. — Я хочу бути частиною вашого життя.
Шумно видихаю, повертаючись у кільці його рук.
— Я тебе почула. Справді.
Неохоче відсторонююся, накидаю верхній одяг, поспішно взуваюсь і виходжу з його квартири.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені тата, Анна Дрімс», після закриття браузера.
