Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

-  Другий  рік. Хотів раніше, не брали. Для зовнішності Діда Мороза є певні стандарти: високий зріст і приємний голос, - пояснював Вовка.

- Співати напевне, потрібно? – уточнила я.

- Та ні, хіба що колядки та щедрівки  на всяк випадок. А там як попре…

- Тобто? – не розуміла я.

- Імпровізація. Під бебіка підлаштовуватися треба.  Коли клоун, коли серйозний.  Зараз у нас шестирічне чадо, якому  треба подарувати танк. І все.

   І дійсно, двері квартири відчинив статечний  чоловік років сорока, який, певно, за декілька днів  перед цим і замовив  візит Діда Мороза. Він люб’язно запросив нас до  зали, де за мамою  ховався  маленький  хлопчик, визираючи і  скоріше боячись  Діда Мороза, ніж радіючи з його приходу. Вовка  покопирсався у своєму яскраво-червоному   мішку й віднайшов  коробку з танком.  Хлопченя ухопило  коробку і втекло  аж на кухню. Тато  дитини подякував нам за візит грошима й ми  пішли.  В мене склалося враження, що все так легко та просто.  Але коли виходили з під’їзду, Вовка  зачепився полою свого пишного  наряду за гачок, що стирчав з-під перил, і  розідрав низ дідаморозівського костюма.  Такої лайки я в своєму житті ще не чула, потім була купа вибачень в мій бік.

- Я впевнена, що можна зашити. Не нервуйся, - вирішила не сварити за лайку, бо невідомо, як би  я вчинила у такій ситуації.

   Ми мчали назад, додому до Вовки, і юнак при мені доволі  майстерно зашивав  діромаху. Про себе я подумала, що сама б навряд чи так естетично зашила.

- Він уміє шити, -  прочитала  в моїх очах питання Тамара Гнатівна й дала відповідь. – Навіть вишиває іноді, коли не зайнятий отаким, як сьогодні.  Ким тільки вже не був:  тигреням, піратом… і  … Вова, як  оте чудо  колобкувате  називалося? Пам’ятаєш, ти три дні в  кульці поролоновій просидів на Майдані?

- Смішарик, ба, воно називалося.  Дитячі свята, дні народження, - пояснив Вовка. -  А зараз їдемо на  Кіквідзе, шість.  Там на  четвертому поверсі живе  дівчинка Аня, яка чекає  свого подарунка… Хоч би не втік, а ще гірше здох, -Вовка  перевірив коробку з подарунком, а потім  побачив  мої перелякані очі, в яких, певне, нескладно було  прочитати питання. Вова поспішив  дати відповідь:

- Та нормально, там всього-навсього  мишеня.Чи хомяк. Якийсь гризун.

  Ми їхали екстремально. Водію не пощастило вписатися в колію й машина застрягла. Діду Морозу й Снігуроньці   довелося шукати гілочки, підкладати їх під колеса, а потім  штовхати машину. Але  врешті-решт таки ми дісталися  потрібної адреси.

   - Я їхав –їхав, їхав і нарешті  приїхав. Відчиняйте! – вимагав Вовка-Дід Мороз.  Коли відчинилися двері, на порозі  стояли спантеличені  батьки і … їхній  синок. – Ну і де тут ваша  донечка, яка чекає подаруночка? – увалився Вова у вітальню. Його ніхто не запрошував, але він і не чекав, адже,  зашиваючи  пальто Діда Мороза та вишкрібаючись зі снігового замету, тепер спізнювався на  третій виклик.

- Яка донечка?  - не розуміла мама. – У нас синок.

 - Анечка! У заявці  Анечка, - уточнив Вовка, тримаючи в руках  коробку, яку мав вручити  дитині.  Швидкий і доволі нахабний хлопчик вихопив у Діда Мороза коробку й хутко її відкрив. А там…

- Ой, яка миша!- зраділа дитина, побачивши  сіру  мордочку з очима-намистинками. – Мені вона подобається, Дякую, Дід Мороз. Я давно мріяв про  таку  живу мишку, - і помчав на кухню радувати маму. З кухні почулися виски, крики і… тиша. Це мама гепнулася  без тями і тато  повертав її до життя.  А потім  пожалкував, бо мама почала кричали несвоїм голосом!

- Вона жива і кусюча! І хвіст у неї лисий. Гадость яка! Петя, це ти навмисне мені такий  сюрприз  з цим Дідом Морозом влаштував? Як ти міг,  на Новий рік! Яка неповага! Погибелі моєї хочеш? – кричала мама. -  Віддайте  цього пацюка Діду Морозу, який вам його втюхав! Поки всі його родичі, що по сміттєпроводу  бігають, до нас у гості не заявилися. Ти в курсі, любий,  що пацюки – тварюки  суспільні? Не знаю, як тебе, а мене перспектива займатися пацюководством аж ніяк не  приваблює!

Мама мишки в хаті явно не хотіла.

- Машуля, це  з п’ятого поверху  замовили, напевне, - вмовляв дружину більш розсудливий  чоловік. – Вони ж сказали – дівчинка Аня.  Забирайте пацюка і несіть у  сто двадцять шосту квартиру.

    Вовка і сам вже збагнув, що помилився поверхом, але  дитина не віддавала пацюка, хлопчик був у захваті  від нового друга:

- Ні! Хай Федульчик з нами Новий рік зустрічає і живе! – наморщив носика  хлопчик, який  вже встиг охрестити свого вихованця, готуючись  заплакати.  Вовка зрозумів, що забрати у дитини  пацюка не вдасться і грошей тут йому точно не дадуть ( хоч би по шиї не надавали!), привітав усіх  з новим роком і, ухопивши  за руку спантеличену мене,  помчав сходами вниз. А там до Вітька в  машину і  шукати нового пацюка.

- А чому саме пацюка? – питала я.

-  Анечці  батьки купили пацюка і попросили, щоб я його їй  подарував. Дитина вже два роки марить пацюком.  І що робити?

- У мене є подруга Танька, у неї чотири морські  свинки, - запропонувала альтернативу, пригадавши, як Танька жалілася, що  ці гризуни її об’їдають. Тут складалася непогана нагода  позбутися однієї.

- Це ж не пацюки, - заперечив Вовка. – А з іншого боку, на безриб’ї і рак риба.  Вони теж гризуни. Живенькі й маленькі. Де живе  ваша  Танька?

   Ми приїхали вчасно. У Танюхи була  ціла компанія вже   серйозно веселих  хлопців та дівчат. І поки Вова ублажав компанію хороводами й  тостами (ніхто ж не чекав Діда Мороза!), Танька мені  запакувала  в коробку з-під  взуття  чорно-білу маленьку морську свинку.

- А її не скривдять? – питала Танька, яка читала Екзюпері й дотримувалася правила "Ми у відповіді за  приручених істот».

- Житиме, як у Бога за пазухою.  Дякую! З Новим роком!

- І тебе теж. Бачу, ти собі Діда Мороза знайшла?  Молодець!