Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Жартуєш?
— Анітрохи. Просто підійди і торкнися до скрині.
— Так просто? А в чому каверза?
— Тобі все розкажи… Хіба не ти був готовий ризикнути головою? Лише заради гарненького дівчиська? А я пропоную тобі вічне життя та вічну молодість… І ти ще сумніваєшся? Тоді забирайся геть… Боягуз мені не потрібен.
Важко сказати, що саме вплинуло на хлопця, але він несподівано для себе зробив крок уперед і торкнувся скрині.
Тієї ж миті по його тілу немов вогонь розлився. Стало так нестерпно боляче, що Тимофій закричав, а потім упав непритомний.
А коли розплющив очі — вже майже світало.
— Ось і все… — одразу озвався той самий голос. — Радій…
Хлопець спробував підвестися, але натомість несподівано злетів у повітря. Але не це найбільше шокувало Тимофія. А та обставина, що в нього більше не було тіла. Він став прозорим.
— Що ти зі мною зробив?!
— А що не так?
— Де моє тіло?
— Ти про тлінну оболонку? Забудь… Її більше нема. Тепер ти безтілесний дух…
— Я знав! — вигукнув хлопець. — Ти все ж таки обдурив мене.
— Анітрохи. Усе чесно. З цієї хвилини і до кінця віків — ти вартовий. Безсмертний та невразливий.
— Але навіщо мені вічне життя, якщо я не зможу ним насолоджуватися?
— Вибач, — голос пролунав ближче, і Тимофій побачив поруч маленького, згорбленого старого. — У цьому світі нічого не буває задарма. У всього є ціна. І свою ти вже заплатив. У тому числі за дурість, самовпевненість та надмірну закоханість. Ах, так… Мало не забув. Ще тобі доведеться допомагати мені охороняти скарб. Упораєшся — нагорода сподобається…
— Яка ще нагорода?
— Відібравши чуже життя, ти на добу здобудеш і тіло. Як я зараз.
— Але ж я не хочу нікого вбивати!
— Поговоримо про це років через десять... — тихенько захихотів старий. — А тепер, вибач. Час біжить швидко, і мені не хочеться змарнувати свій шанс на розмови. Повернуся завтра, тоді й поговоримо.
Тимофій хотів заперечити. Тому що йому треба було надто багато про що спитати, але старий уже зник. Скриня, до речі, теж... І хлопець, який втратив усе, залишився в лісі один.
— Сумна історія, — озвався Нестор, коли дух замовк. — І повчальна. Тепер я знатиму, що з тобою справи краще не мати. А то й озирнутися не встигнеш, як варту біля бусурманського скарбу займеш.
— Ні, ні… — замахав руками дух. — Ніякої каверзи. Я не збираюся заманювати тебе в пастку.
— Справді? Ну тоді я все ще не розумію, навіщо ти з'явився і чого від мене хочеш?
— Забери скарб. І тоді прокляття само розвіється.
— Смішно… — хмикнув запорожець. — Тобто, я маю зробити те, що до мене не вдавалося нікому вже кілька сотень років?
— Так, — квапливо підтвердив дух. — Ти зможеш?
— І чому ж?
— У тебе є те, чого не було в інших…
— Ще цікавіше… — потер підборіддя Нестор. — І що ж воно таке? Як виглядає? Щоб не забути з собою взяти.
— Не можу сказати… — розвів руками дух. — Накладене на мене закляття не дозволяє про це говорити.
— А, ну я так і думав… Завжди знайдеться спосіб відбрехатися.
— Я не брешу… Ми, духи, не вміємо брехати…
— Та ну? А давай перевіримо. Значить, мені треба лише піти в Степанову балку і забрати скарб?
— Так.
— Просто зараз?
— Ні. Я ж казав, скарб показується лише у певний час. І найближчим буде цієї весни.
— Тоді чому ми говоримо про це сьогодні?
— Тому що я можу віддалятися від скарбу ще рідше, — зітхнув дух. — Тільки в ніч перед Різдвом та на Івана Купали.
— М-да... Незавидна доля для безсмертного,— погодився козак. — Заради звільнення, на що завгодно підеш. Наприклад: заманиш чергового дурня.
— Ти мені не віриш, — ще більше засмутився дух.
— А маю?
Тепер дух мовчав набагато довше, а коли заговорив, то голос його лунав ледь чутно від безнадії і смутку.
— Ні… Мені справді нічого запропонувати натомість… Крім одного — підтвердити вже сказане. Якщо комусь і вдасться отримати басурманське золото, то тільки тобі.
— Але чому саме мені все одно не скажеш?
— Не можу…
— Гм… Гаразд, зайдемо з іншого боку… — замислився запорожець. — Досі всі, хто намагався роздобути скарб, або пропадали безслідно, або божеволіли. Правильно?
— Так.
— А мені, з твоїх слів, нічого не загрожує?
— Це не так, — хитнув головою дух. — Золото охороняється. Але в тебе є шанс перемогти. Впорався ж ти з упирем.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.