Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

— А що мені робити, отамане? — не почувши свого імені, Іридія озвалася сама.

— Ти, сестро, піднімися на дах он тієї комори. Звідти все село, як на долоні. І якщо хтось вискочить назовні, перш ніж ми до нього дістанемося... Лук у тебе, я бачив, гарна. Стріляти, гадаю, теж умієш.

— Вмію.

— От і славно. Тоді не будемо марнувати час. До роботи…

Двері в першу хату навіть не рипнули. Їх просто не було. А ось розбійники всередині знайшлися. Рівно четверо. Двоє спали на хазяйській лежанці, двоє заснули сидячи за столом. Уклавши кучматі голови між вищербленими мисками з капустою і таким же замизканим глечиком. Черепки другого, мабуть, спорожнілого раніше, валялися біля грубки.

Ми з Віктором тихенько зайшли за спини сидячих і двома точними ударами в основу черепа, прикінчили бандитів. З незвички та надлишку адреналіну, я не розрахував сил і мало не пришпилив свого до стільниці. Зате тать навіть не смикнувся. Втім, може, він стільки вилакав хмільного, що взагалі нічого не відчув?

Розібравшись із першою парою, перейшли до сплячих на лежанці. Тут просто, затиснули бандитам роти і майже синхронно вдарили в серце. Так менше крові. А навіщо людям майно псувати. Відпирай потім…

До речі, іспанець справді виявився досить досвідченим воїном. Чітко відстежував мої рухи та підлаштовувався під них без додаткової команди. Мені навіть здалося на мить, що це не другий боєць, а моє дзеркальне відображення.

За грубкою зашаруділо і ми, зробили крок до неї. Віктор був трохи ближче, тож фіранку відсмикнув він. З-за припічка на нас дивилися три пари дитячих очей. На вигляд, найстаршому було років шість.

— Сидіть і не вилазьте, доки мамка не прийде, — пригрозив я пальцем. — Добре?

Старший кивнув головою.

— Ну і молодці...

Вийшовши на подвір'я, побачив Мамая і Федота, що заходили в другу хату. Вони впоралися трохи швидше. А може, там бандитів менше було. Подивився на дах комори — Іридія підняла руку, показуючи, що все гаразд.

У наступній хаті було те саме. Лише бандитів п'ятеро. Але і їх убити вдалося не здіймаючи галасу. Разом — мінус дев'ять. Якщо у бойових товаришів рахунок не гірший, то це вже півтори дюжини. Ще б хоч двічі так, тоді навіть якщо душогуби прокинуться, вже не страшно.

Мамай, чекав у дворі. І побачивши мене двічі розкрив і закрив п'ятірню, потім чиркнув пальцями по горлі. Відмінно. Навіть випереджають на одного. Я кивнув, і козак пірнув у третю хату. Ми з Віктором також — у сусідню.

Тут бандитів було більше. І спали не всі…

Чоловік шість чи сім звично хропли за столом, а двоє — розважалися. Один притримував молодиці, закинуті за голову руки, а другий займався приємнішою для нього справою. Рот селянці заткнули хусткою, від того й шуму майже не було. Та вона й не чинила опір, лиш стогнала стиха... Навряд чи ця забава почалася сьогодні. То звідки взяти силам? Добре хоч жива ще.

Вибирати не доводилося. Я метнувся до того, що примостився зверху, і з ходу рубанув шаблею по шиї, а де ла Бусенор метушитися не став — кинув кинджал. Прямо у око. Бандит руки жертви відпустив і повалився на бік. З лежанки, на щастя, не впав.

Поранений мною «любитель солодкого» здригнувся, потягнувся руками до рани, захрипів і впав ниць. Тільки ногами застукав. Чесно кажучи, цієї хвилини я навіть зрадів, що ґвалтівники заткнули селянці рота. Очі у неї як блюдця стали. Я вже подумав, зараз зірветься з криком. Але пощастило — бо лиш кліпнула кілька разів і заплющила очі. Певно, знепритомніла. Тож швидкоплинна зачистка активної парочки, тих що спали за столом, не потривожила. Ну, а з ними ми розібралися вже у звичній манері. Так само, не здіймаючи шуму.

Разом із першими двома, всього нарахували вісьмох.

І саме тут везіння закінчилося. Мабуть, у Мамая з Федотом, у подібній ситуації все пройшло не так гладко, бо сільську тишу сколихнув пронизливий жіночий вереск.

Навряд чи він когось із розбійників всерйоз міг стривожити. Думаю, за той час, що бандити господарюють у Димному, до подібних криків давно вже звикли і місцеві жителі, і самі розбійники, а ось розбудити — легко. Особливо тих, кому похмелитись або до вітру закортіло.

Так і сталося. Ми з Віктором вискочили надвір і з усіх ніг кинулися до наступного будинку. На жаль, спізнилися… Бандити хоч і не хапалися за зброю, але й не спали. Четверо…

Двох закололи з ходу. Поки ті кліпали і протирали очі, не тямлячи, хто до них завітав. З рештою довелося трохи побряцати шаблями. Ясна річ, що спросонку вони були так собі противниками, але в тісному приміщенні будь-який необережний рух або миска, що підвернулася під ноги, може коштувати дуже дорого. Тож краще зайвий раз не ризикувати.

Мамай та Федот думали так само. І більше всередину заходити не стали. Навпаки, зчинили неймовірний крик, поперемінно кричачи «Пожежа! Горимо!», або «Козаки! Рятуйся, хто може!».

Подіяло. Бандити полізли назовні не лише через двері... І тут уже показала себе у всій красі Іридія.

Слово честі, не знав би, що вона там одна, то вирішив би, що лучників не менше трьох.

Отримавши стрілу в око або в горло, бандити валилися ліворуч і праворуч, якраз у міру того, як появлялися зовні. Нам навіть добивати не доводилося. Користуючись моментом, я обернувся, щоб похвалити амазонку і, на свій подив, побачив поряд з нею Мелісу. Причому послушниця Церкви Ночі навіть випереджала Іридію у скорострільності.