Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

ніжною таємницею, яку вона хотіла зберегти якнайдовше. В листопаді й грудні вони з Віталієм часто ходили на прогулянки до довгої будівлі, у якій розміщувався гарнізон, що охороняв сім’ї. Олена сподівалася зустріти сержанта Лєпіна — той міг би передати звістку Александру. Але лейтенант Даріл Ґордон, у якого вона поцікавилася Лєпіном, сказав, що він тепер в охороні табору й супроводжує групи в’язнів на лісоповал.

Її ранкові нудоти врешті привернули увагу інших жінок, вони поводилися стримано, очікуючи, що вона сама повідомить про свою вагітність.

За тиждень до Різдва, коли вже все було очевидним, мадам Новак не стрималася й почала розпитувати.

— Скажіть-но, Олено, чи ви випадково не приховуєте від нас радісну новину?

Олена вже не могла далі мовчати.

Вона кивнула, із сумною усмішкою, яка видалася присутнім радше сором’язливою.

— Та це ж прекрасно! — вигукнула Валя Мендель, підводячись, щоб обійняти її. — Це дитя гарантуватиме вам радісне життя. Немає нічого кращого за дітей, щоб зробити сім’ю щасливою.

Олена глянула на Тефаняків, які саме снідали за своїм кутком столу. Микола принишкнув, здивований, бо нічого допоки не помічав. А от Ліна на противагу йому здогадалася. В Петрових очах, що дивились на неї, була зневага, а ще вона побачила в них відблиск ненависті, від чого їй стало страшно. Тільки Віталій був радий.

— Вона сказала мені, що чекає дитинку. То була наша таємниця.

У Петра всередині все вирувало. Він не мав іншого вибору, як прийняти виклик і вдавати, що той бастард його, бо інакше весь табір поставить його на кпини. Однак пообіцяв собі, що неодмінно помститься. Він підвівся йти з іншими чоловіками на роботу, на дворі на них чекали військові, щоб відвести під конвоєм. Перш ніж вийти, він повернувся до дружини й сказав:

— Добре піклуйся про наше дитя, кохана, пильнуй, щоб із ним нічого поганого не трапилося!

І грюкнув дверима за собою.

Стурбована тими кількома словами, у яких читалася погроза, Олена сіла біля Віталія. Її молодший брат був для неї ще одним джерелом переживань. З початку грудня він хворів на грип, і все ніяк не міг одужати. Він уже так хворів у кінці літа. Старший Менделів і близнюки Новаків теж хворіли, але одужали. Вона ходила до табірного лікаря, і той їй відповів:

— Не бідкайтесь так. Ваш брат молодий і міцний, одужає. Таке часто трапляється в дітей, що грип затягується. Осінь цього року була холодною, й багато хто застудився. Важливо, щоб він правильно харчувався та якомога більше гуляв. Чисте повітря — найкращі ліки, а тут, у Спіріт Лейку, його вдосталь.

— Але нам бракує здорового харчування. Ви мали б наполягати, щоб дирекція табору нам давала кращі продукти.

Інші жінки підтримали її прохання, і лікар пообіцяв, що постарається щось зробити. Але нічого не змінилося. Мешканці Ліллієнвілля думали, що зіпсовані продукти, які їм постачали, це було свого роду покарання ворогів, якими їх уважали.

За п’ять днів до Різдва, перебуваючи в Амосі, Александр почувався безпомічним у своєму намаганні зустрітися з Оленою, через що він став вельми дратівливим. Протягом майже трьох місяців він рано прокидався, сподіваючись першим дізнатися з газет, що війна закінчилася і табір Спіріт Лейк зачинено, а солдатам уже скасували наказ стріляти в кожну тінь, яка видається їм в’язнем-утікачем чи зовнішньою загрозою. Та де там! Збройний конфлікт тривав.

Тож у нього виникла ідея, що спонукала його до дії. Першим кроком було піти до пресвітерської.

— Жозефе, — благально почав він, — ти повинен переконати церковників, щоб вони скористалися можливістю й запросили Олену грати на скрипці на Різдвяній месі.

Священник відмовився.

— Я думав, ти взявся за розум, — пробурчав він. — Мадам Тефаняк одружена. Нічого доброго тобі ці стосунки не принесуть.

— Жозефе, будь ласка, поговори з мосьє кюре, він завжди захищає людей із Спіріт Лейку. До того ж ти знаєш Оленину історію. Будь великодушним!

Жозеф погодився на братові прохання. Він переконав кюре Дюдемена, і Олені по всій формі надіслали запрошення. Сержант-майор Мартінс, який отримав телеграму, передав папір підлеглому, щоб той відніс Петрові, її чоловікові.

— Скажіть йому, що швидка відповідь вітається.

Менш як за годину посильний повернувся до Мартінса з відповіддю.

— Мосьє Тефаняк відхиляє запрошення від імені своєї дружини, — сказав він. — Мадам Тефаняк вагітна, і він боїться за її самопочуття, якщо вона поїде посеред зими в Амос.

Напередодні Різдва, після ранкової меси, Жозеф відправив дитину з хору знайти Александра. Він хотів поговорити з ним у пресвітерській.

— Ну що, — запитав нетерпляче молодий чоловік, — які новини?

Та погляд Жозефа не віщував нічого доброго.

— Те, що я збираюся сказати, може тебе засмутити.

— Олена відмовилася? Неможливо! Вона хвора?

— Не зовсім.

— То що ж їй завадило погодитися?

Жозеф підвівся і став перед величезним розп’яттям. Перехрестившись, він повернувся до брата й добре зважуючи кожне слово, промовив:

— Мадам Тефаняк не може приїхати на Різдво, бо вона вагітна, і її стан не дозволяє їй таку подорож.

Вражений, Александр якусь мить стояв нерухомо. А зрозумівши щойно почуте, він скочив на ноги й кинувся до Жозефа.

— Ти розумієш? — сказав йому з блискучими очима. — Я стану батьком!

Священник же, навпаки, не поділяв його радості.

— Як ти можеш бути певним, що та дитина твоя? — запитав він. — Олена — заміжня. Чому її чоловік не може бути батьком її дитини?

— Жозефе, я тобі розказував її історію. Ти прекрасно знаєш, що її шлюб фіктивний.

— А чи не ти мені казав, що він зґвалтував її минулої весни?

— Так і було, клятий виродок!

— Він міг знову так вчинити, — припустив Жозеф.

— Замовкни! Я впевнений, що та дитина моя. Олена запевнила, що вона почувається в безпеці, тому що багато сімей живуть під одним дахом. Після того випадку вона робить усе можливе, щоб не лишатися самій ні всередині, ні надворі, якщо Петро не працює.

— У бараках живе багато сімей, та це ніяк не заважає жінкам вагітніти. Коли я був там у жовтні на сповіді, то зауважив, що багато жінок чекають, коли навідається лелека.

— Легко ковзнути непомітно до когось у ліжко, якщо обидва згодні, та якби Петро спробував наблизитися до Олени, вона б так закричала, що всі прокинулися б. Я впевнений, що то моя дитина. Відвези мене до Олени, вона тобі підтвердить.

— Ти що думаєш, можна отак собі приїхати, постукати у двері, де живуть в’язні, й весело так кинути: