Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Урок пройшов мляво. Вчителька тремтіла: вона боялася, що не втримає свого місця. Ольга Петрівна ще раз, і ще раз, і ще раз перепитувала учнів: чи вони гідно відповіли на запитання. Відповіді учнів не радували вчительку. Тож, вона навіть забула задати додому читання трьохсот сторінок надзвичайно нудного старовинного тексту.
На алгебрі всі, включаючи вчительку були мляві. Казали, що таємнича пані з департаменту Міністерства освіти завітала до іншого класу. А потім, зверхньо подивилася на тамтешню вчительку.
На перерві Інга збігала до вчительської й прийшла із новими плітками. Всі вчителі - у шоці. Кожен боїться втратити своє робоче місце. А з Аллою Борисівною взагалі трапився припадок. Навіть швидку викликали. Хто ця таємнича Алла, Фрося не знала. Але будь-який ворог Огняни – друг Фросі. А будь-який ворог Ольги Петрівни – друг Фросі. І за кого тепер вболівати?
Огняна з’явилася на передостанньому уроці.
- У вашому класі знайшлися учні, які правильно відповіли на всі запитання, - повідомила білявка, яка мала краплю рудого волосся. – Це, - вона подивилася на записник. – Єва Чупринка. Є така? Тоді ставай біля дошки. Ага, отак. Потім, - вона глянула до записника й нахмурилася. – Яро…Ярослав… так? Ярослав Микитенко. Ставай. Отак, біля Чупринки. Та не вкусить вона тебе. Чи ти хочеш, щоб я зателефонувала твоїм батькам? Не хочеш? Ну, твоє право. До речі, ми заплатимо стільки, що вам вистачить оплатити навчання у цій школі. Ви хочете щось сказати, пане Микитенко? – Запитала Огняна та сунула блокнот під свою праву пахву. При цьому її груди у декольте дещо деформувалися та збільшилися. Низка хлопців, що сиділи у передньому ряду, ледь не втратила свідомість.
- Наскільки високою буде оплата? – Запитав Ярослав та почав кусати себе за нижню губу. Огняна назвала цифру. Ярослав кивнув та подивився на Власту.
- Гаразд! Я зрозуміла! - Крикнула Власта та знову втупилася у пудреницю.
- Отже. Ми вирішили всі питання. Тож давайте підемо….
- Хвилинку, - пробурмотіла Єва. – А… а моя сестра… вона…. Вона хіба…. Хіба вона….
- Вам треба потренуватися в ораторському мистецтві, - заявила Огняна. – Ваша сестра? У Вас є сестра? Чупринка? А хіба…. То ви - близнючки! Та звичайно, що…. е… Єфросинія також пройшла тест. Я лише думала, що то це Ви двічі пройшли тест. Єфросинія, вставайте та приєднуйте до своїх… е…. однокласників. Так. Речі взяли? Не взяли?! Ми ж на декілька днів поїдемо у подорож. Тепер взяли? Добре. Прощавайте, діти, - і білявка рушила геть з класу.
Чомусь ноги у Фросі підкошувалися. Але Єва та Ярослав також нервували. Ну що ж, принаймні у неї буде гарна компанія. Навіть, якщо цей дослід від департаменту Міністерства освіти організував Алан. Дурня яка! Алану більше немає чим зайнятися. Мабуть, його кохана Огняна просто працює у тому департаменті Міністерства освіти. Цікаво, що вони робитимуть? Копатимуть мерців?
Огняна вивела їх зі школи, всадила до темного джипу та повезла кудись. Фросі мурахи бігали по шкірі. Адже підступна Огняна посадила її, Фросю, на переднє сидіння. Може, вона приревнувала Єфросинію до Алана? Але навіщо тоді прибирати й Єву, вже не кажучи про Ярослава?
Авто зупинилося перед двоповерховою будівлею.
- Тут живе керівник вашої групи з досліджень археологічних культур, - мовила Огняна. Фрося відчула, що її температура тіла підстрибнула вгору на два градуси, за шкалою містера Андреса Цельсія. – Якщо раптом щось не так, то телефонуйте мені. – Білявка продиктувала свій номер мобільного, почекала поки її пасажири вилізуть з авто та рушила геть. Фрося відчула нудотний запах від авто, який зводив її з розуму у минулому часовому вимірі.
- Ти як? – Запитав Фросю Ярослав і легесенько струсонув за плече.
- Жити буду, - пробурмотіла Фрося і додала, - мабуть.
Вони рушили до будівлі. Пройшли відчинені невисокі залізні ворота та увійшли до невеличкого двору.
- Припускаю, - сумно посміхнуся Ярослав, - дзвонити у двері маю я.
Перш ніж дівчата встигли відповісти, вхідні двері відчинилися і до них, невпевнено, вийшов Алан.
- Вітаю. Мені потрібні люди, які б допомогли у пошуку…
Закінчити фразу він не встиг. Фрося жваво вбігла сходами нагору та дала такого копняка по гомілці колишнього вчителя історії, що будь-який, навіть найбрутальніший, захисник футбольного клубу позаздрив би.
- Мабуть, я таки це заслужив, - сумно мовив Алан.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.