Читати книгу - "Людина розумна"

30. Плакат нацистської пропаганди, де праворуч демонструється «расово чистий арієць», а ліворуч – «метис». Очевидним є захоплення нацистів людським тілом, як і їхній страх, що нижчі раси можуть забруднити людство та спричинити його дегенерацію

Ці позиції не змінилися лише тому, що було опубліковано нове наукове дослідження. Значно потужнішими двигунами змін стали соціологічні та політичні події. У цьому розумінні Гітлер вирив не лише власну могилу, але й могилу расизму загалом. Коли він розпочав Другу світову війну, то змусив своїх ворогів провести чітку лінію між «нами» та «ними». Після того, саме тому, що нацистська ідеологія була такою расистською, расизм почав дискредитуватися на Заході. Але ця зміна потребувала часу. Вищість білої раси залишалася панівною ідеологією американських політиків, щонайменше, до 1960-х років. Політика білої Австралії, що обмежувала імміграцію на цей континент людей з іншим кольором шкіри, залишалася в силі до 1973 року. Австралійські аборигени не отримували рівних з білими політичних прав до 1960-х. Більшості з них не дозволяли голосувати на виборах, бо вважалося, що вони не спроможні виконувати функції громадян держави.

31. Нацистський комікс 1933 року. Гітлер тут представлений як скульптор, який створює надлюдину. Ліберальний інтелектуал в окулярах жахається жорстокості, потрібній для створення надлюдини. (Зверніть також увагу на еротичне прославлення людського тіла.)

Цікаво, що нацисти не відчували до людства відрази. Вони боролися з ліберальним гуманізмом, правами людини та комунізмом саме тому, що захоплювалися людством та вірили у великий потенціал людського виду. Але, дотримуючись логіки дарвінівської еволюції, вони стверджували, що потрібно дозволити природному добору викорінити непридатних людей та залишити лише найбільш придатних для виживання та відтворення. Допомагаючи немічним, лібералізм та комунізм не лише дозволяють непридатним людям виживати, вони, по суті, дають їм можливість розмножуватися, таким чином, підриваючи природний добір. У такому світі найбільш придатні люди неминуче розчинилися б у морі непридатних дегенератів. З кожним новим поколінням людство ставало б дедалі менш придатним, що могло би привести до його вимирання.

Німецький підручник із біології 1942 року містить розділ «Закони природи та людство», де пояснюється вищий закон природи. На думку авторів, він полягає в тому, що всі живі істоти замкнені в безжальній боротьбі за виживання. Після опису боротьби рослин за територію, жуків – за можливість спаровуватися тощо, в підручнику міститься підсумок:

«Битва за існування є важкою та невблаганною, але це єдиний спосіб підтримати життя. Ця боротьба знищує все непридатне для життя та обирає все, що здатне вижити… Ці закони природи беззаперечні; живі створіння демонструють їх самим своїм виживанням. Вони невблаганні. Тих, хто їм опирається, буде знищено. Біологія не лише розповідає нам про тварин та рослини, а й показує нам закони, яких ми повинні дотримуватися в нашому житті, та загартовує нашу волю до життя й боротьби згідно з цими законами. Сенсом життя є боротьба. Горе тому, хто згрішить проти цих законів».

Далі йде цитата з книги Гітлера «Майн Кампф»: «Людина, яка намагається боротися з залізною логікою природи, таким чином бореться з принципами, яким має дякувати за своє життя як людська істота. Боротися проти природи означає призвести до руйнування самої себе».[70]

На світанку ІІІ тисячоліття майбутнє еволюційного гуманізму є неясним. Протягом шістдесяти років після закінчення війни проти Гітлера було табу пов’язувати гуманізм з еволюцією та захищати використання біологічних методів з метою «вдосконалення» Homo sapiens. Але сьогодні такі проекти знову популярні. Ніхто не говорить про знищення нижчих рас або нижчих людей, але багато хто обдумує використання наших дедалі більших знань про людську біологію для створення надлюдей.

У той же самий час, між принципами ліберального гуманізму та останніми знахідками медико-біологічних наук відкривається величезна прірва, яку ми не можемо більше ігнорувати. Наші ліберальні політична та судова системи ґрунтуються на вірі, що кожна людина має сакральну внутрішню природу, неподільну та непорушну, що надає сенсу існуванню світу та є джерелом всієї етичної та політичної влади. Вона є реінкарнацією традиційної християнської віри у вільну та вічну душу, що міститься всередині кожної людини. Однак упродовж останніх 200 років медико-біологічні науки добряче підірвали цю віру. Вивчаючи внутрішню роботу людського організму, вчені не знайшли там жодної душі. Вони дедалі частіше стверджують, що поведінку людей визначають, скоріше, гормони, гени та синапси, ніж свобода волі, – ті самі сили, що визначають поведінку шимпанзе, вовків та мурах. Наша судова та політична системи, переважно, намагаються замести такі незручні відкриття під килим. Але, якщо говорити щиро, скільки можна підтримувати стіну, що відділяє кафедру біології від кафедри права та політичних наук?

13. Таємниця успіху

Комерція, імперії та універсальні релігії, врешті-решт, підвели практично всіх розумних на всіх континентах до глобального світу, в якому ми живемо сьогодні. Не те, щоби цей шлях експансії та об’єднання був прямим або без перешкод. Проте, дивлячись на загальну картину, можна сказати, що перехід від багатьох малих культур до кількох великих та, нарешті, до єдиного глобального суспільства став, мабуть, неминучим результатом динамічного розвитку історії людства.

Але коли ми кажемо, що глобальне суспільство є неминучим, це не означає, що в кінцевому результаті планувалось отримати саме той конкретний різновид глобального суспільства, який ми маємо зараз. Безумовно, можна уявити й інші результати. Чому сьогодні у світі так поширена англійська мова, а не, скажімо, данська? Чому в наш час існує приблизно 2 мільярди християн та 1,25 мільярда мусульман, але лише 150 тисяч зороастрійців та жодного маніхейця? Якби ми могли повернутися в часі на 10 тисяч років тому та налаштувати процес на повторення знову й знову, чи завжди ми бачили б злет монотеїзму та спад дуалізму?

Провести такий експеримент ми не можемо, тому й не знаємо напевно. Проте на деякі роздуми нас може наштовхнути дослідження двох ключових характеристик історії.

1. Ретроспективна помилка

Кожна точка в історії є свого роду перехрестям. Звичайно, з минулого до теперішнього веде один-єдиний битий шлях, але доріг у майбутнє розгалужується безліч. Деякі з них є ширшими, рівнішими, краще