Читати книгу - "Мартін Іден"

пас задніх ані в роботі, ані в гульні, вмів повсюди відстояти свої права й належну до себе пошану. Проте ніде він не пускав коріння. Люди, які оточували Мартіна, були задоволені з нього, але сам він не відчував задоволення. Його завжди мучив якийсь неспокій, завжди кликав кудись таємничий голос, і він блукав світом, аж поки нарешті знайшов книжки, мистецтво й кохання. І ось тепер він мав усе це, з усіх своїх давніх товаришів по пригодах єдиний, що зміг потрапити до дому Морзів.

Та всі ці думки й спогади не заважали йому слухати професора. Уважно, хоч і критично стежачи за його словами, він переконався, які широкі знання має його співрозмовник. Заразом побачив і великі прогалини у власній освіті — цілі галузі знань були йому невідомі. Проте завдяки Спенсерові він знав загальні основи сукупності знань. Потрібен тільки час, щоб до тих основ додати конкретного змісту. І тоді — побачимо, хто сяде на обмілину! — подумав Мартін. Але навіть оце зараз, відчуваючи себе біля ніг професора, шанобливо і зосереджено слухаючи його, Мартін почав уловлювати якусь хибу, ледь помітну, що не завважив би, якби вона не повторювалася кілька разів. Коли ж Мартін зрозумів її, почуття нерівності одразу зникло.

Рут удруге підійшла до них саме тоді, коли почав говорити Мартін.

— Я скажу вам, у чому ви помиляєтесь, тобто що хибне у ваших поглядах, — озвався він. — Вам бракує знань з біології, ви не лишаєте їй місця в своїй системі. Я маю на увазі справжню наукову біологію, починаючи з лабораторних дослідів та спроб оживити неорганічну тканину і кінчаючи найширшими естетичними й соціологічними узагальненнями.

Рут була приголомшена. Вона два роки слухала лекції професора Колдуелла й дивилась на нього, як на живу скарбницю найрозмаїтіших знань.

— Я не зовсім розумію вас, — нерішуче промовив професор. Але Мартін був певен, що той чудово його розуміє.

— Спробую пояснити, — сказав він. — Ознайомлюючись свого часу з історією Єгипту, я вичитав, що не можна зрозуміти єгипетське мистецтво, не вивчивши характеру самої країни.

— Цілком слушно, — підтвердив професор.

— А мені здається, — провадив Мартін далі, — що й характер країни не можна вивчити, не збагнувши суті й будови самого життя. Як можемо ми зрозуміти закони й лад, релігію і звичаї, не знаючи природи людей, що створили їх, не знаючи, з чого створені самі ці люди? Хіба письменство не такий самий витвір людини, як єгипетські архітектура чи скульптура? Хіба є в світі щось таке, що не підлягало б законові еволюції? Так, я знаю, що розвиток окремих мистецтв досліджено старанно, але зроблено це суто механічно. Саму людину полишено десь осторонь. Чудово досліджено розвиток різних інструментів, скажімо, арфи, еволюцію музики, пісень, танців, а де ж еволюція самої людини, істотних її органів, що розвинулись у ній раніш, ніж вона створила перший інструмент і проспівала першу пісню? От чого ви не берете до уваги і що я називаю біологією. Це біологія в найширшому розумінні слова. Я знаю, що висловлююся нескладно, але мені важливо викласти саму думку. Вона виникла у мене, коли ви говорили, тому я не встиг її ясніше сформулювати. Ось ви казали про людське безсилля, що заважає нам охопити всі суттєві чинники. Тож і ви самі — принаймні мені так здається — нехтуєте чинник біологічний, тобто самий той матеріал, з якого виникли всі мистецтва, який є основою всіх людських дій і досягнень.

На подив Рут, Мартіна не було одразу стерто на порох. Відповідь професора, яка так вразила її, дівчина пояснила його поблажливістю до молодості співбесідника. Професор Колдуелл хвилину сидів мовчки, перебираючи пальцями ланцюжок від годинника.

— Знаєте, —промовив він нарешті, — мені вже раз довелося почути такий самий закид від однієї видатної людини, вченого-еволюціоніста Жозефа Леконта. Він помер, і я гадав, що мене вже ніхто не стане викривати. Але от з'явились ви і закидаєте мені те саме. Серйозно кажучи, я мушу визнати, що ваше зауваження певною мірою, навіть великою мірою, слушне. Моя освіта занадто класична й перестаріла, коли говорити про загальніші ділянки знань, а тут ще й деяке вроджене недбальство — все це не дає мені змоги надолужити прогаяне свого часу. Чи повірите ви, що я ніколи не був ні у фізичній, ані в хімічній лабораторії? А це так. Леконт мав рацію, і ви, містере Ідене, теж принаймні почасти маєте.

Знайшовши якийсь привід, Рут гукнула Мартіна і, одвівши його, прошепотіла:

— Що це ти захопив у полон професора Колдуелла? Може, з ним ще хтось хоче поговорити?

— Вибач, — винувато мовив Мартін. — Але я розворушив його, і виявилось, що він дуже цікава людина, тож я й забув про все інше. Мені ще ніколи не доводилося розмовляти з таким освіченим і розумним чоловіком. Скажу тобі й ще дещо. Я раніш думав, що всі, хто кінчив університет або посідає високе становище, такі самі освічені й розумні, як він.

— Він виняток, — визнала Рут.

— Я теж так гадаю. То з ким же порадиш мені ще порозмовляти? Ага, познайом мене з отим касиром.

Мартін бесідував з ним хвилин п'ятнадцять, і Рут була дуже задоволена поводженням свого коханого. Ані разу в нього не зблисли очі і не спалахнули щоки, а спокійний тон розмови навіть здивував її. Зате в Мартіна пошана до всіх банківських касирів впала на сто відсотків, і ще того вечора він дійшов переконання, що банківський касир і базікало — це синоніми. Армійський офіцер справив на нього враження добродушного, простого й здорового юнака, задоволеного своїм становищем, яке дала йому щаслива доля й походження. Довідавшись, що той два роки вчився в університеті, Мартін ніяк не міг зрозуміти, куди ж поділися його знання. Проте й офіцер Мартінові сподобався більше, аніж Чарлз Хепгуд.

— Мене дратує не так саме базікання, — казав він Рут згодом, — як отой пишномовний, самовдоволений і поблажливий тон розмови, і просто шкода часу. Я міг би викласти йому всю історію реформації за той час, що він розповідав мені про злиття об'єднаної робітничої партії з демократичною! Він зважує кожне своє слово, як професійний гравець у покер кожну карту.

— Шкода, що він тобі не сподобався, — відказала Рут. —Він улюбленець містера Бетлера. Містер. Бетлер