Читати книгу - "Холодний Яр"

Петренко дав наказ Василенкові, щоби той, балками і селом, непомітно перевів першу сотню і заховався з нею в порослій корчами балці. Ми виступимо із лісу і зав'яжемо з червоними бій на полях. Це відразу відтягне увагу ворога і облекшить Василенкові його завдання. Тоді ми почнем відступати з таким розрахунком, щоби підвести вороже крило або тил під удар першої сотні. Вся 1 сотня, почавши від сотника, складалася із старих вояків, була міцно здисциплінованою, добре озброєною, мала в складі понад 250 чоловік. Щоби Василенко не поспішив з виступом, курінний попередив його, щоби він не вступав в бій, поки не отримає наказу. З позицій, що їх ми проектували заняти на полях, зв'язок добіжить до нього балкою і городами вчас. Розходилося про те, що Петренко хотів зорієнтуватися підчас бою, чи краще 1-й сотні вдарити на крило ворога, чи перепустити його і залишитися у тилу, коли червоні лави, переслідуючи нас, підуть до ліса.

2 і 3 сотня, розвинувшись в лави ще у лісі, рушили в напрямку ворожої колони, яка ще стояла на місці.

Зауваживши нас, червоні заметушились і теж почали розсипатися в лаву.

Хвилин за двадцять на полях точився вже бій. Курсанти стріляли добре і за короткий час ми мали одного вбитого і трьох ранених. Наші три «максіми» і один «кольт» били виключно по лаві курсантів, що виділялася червоними околицями кашкетів і стройністю ладу. Підчас кількох коротких наступів курсанти мали значні страти, але охоти наступати ще не тратили. Останні части ворожої лави відставали від них. Маневруючи наступами і відходами то одного, то другого крила, Петренко привів лінію фронту до потрібного нам напрямку. Від Василенка прибіг зв'язок з донесенням, що він зняв вже положення згідно з наказом.

В цей час, з невидної звідтіль залізниці, відкрив гарматний вогонь бронепотяг. Вогонь той видко ніким не направлявся і непоправлявся, бо гранати і шрапнелі розривалися в різних місцях, що нічого спільного з боєм не мали.

Петренко передав по лаві наказ, щоби сотні поступово зменшували стрілянину, роблячи вражіння, що забракло набоїв. Через кілька хвилин передав наказ відступати, зпочатку лівому крилові, потім - правому. Курсанти були проти нашого правого крила, ближче до ліса.

Побачивши, що ми відступаємо, останні ворожі частини «бадьоро» рушили вперед.

Петренко каже мені послати зв'язок до Василенка з наказом вдарити на праве крило ворога з флангу, коли воно порівняється з балкою. Караульники, міліція, карателі — кинуться утікати до курсантів і нароблять паніки. Це можна добре використати.

Тимчасом курсанти таки добре натиснули на наше праве крило, примусивши його до відступу дещо поспішнішого від «тактичного».

Лава їх доходила вже до ліса, коли ліве крило ворога порівнялося з балкою, де була захована 1 сотня.

Ідучи з Петренком на правому крилі 2 сотні, нетерпляче очікуєм виступу першої сотні. Та... ворожа лава проминула вже балку, а Василенко не давав про себе знати. Нарешті минув і вигідний мент, коли 1 сотня могла вдарити зтилу. Червоні наближалися за нами до ліса, а про першу сотню ні слуху, ні духу. Курсанти були вже у лісі. Підчас відступу ми мали ще двох вбитих і кілька ранених. Відпочивши на краю ліса і підпустивши ворожу лаву досить близько, Петренко з другою сотнею кидається в атаку на праве крило ворога. Відразу збите, воно стало в безпорядку відступати, утікаючи ближче до курсантів. Зпантеличені тим курсанти теж почали відступати. Всі ворожі частини, збившись в купу, відступили понад лісом і відійшли на місце, з якого розпочали наступ. Постоявши там недовго, рушили в напрямку Кам'янки.

До Василенка побіг другий зв'язок довідатися, що з 1 сотнею.

За якийсь час прийшла вся перша сотня, що не зробила ні одного пострілу.

Виявилося, що зв'язок, який біг до Василенка з наказом, був по дорозі вбитий випадковою кулею.

Василенко сам бачив увесь перебіг бою, але був занадто... дисциплінований, щоби розпочати щось з власної ініціятиви. На цім тлі між ним і Петренком прийшло до «гострої розмови».

Третя сотня підчас контр-наступу, відбила у курсантів кулемета і захопила підстріленого в ногу командира. Від нього довідуємося, що курсанти напрявляються на врангелівський фронт і мають наказ затриматися найдовше на два дні в Кам'янці для ліквідації «банди в Холодному Яру».

Підраховуючи страти, зауважуєм, що нема діда Ониська Осауленка, який був на правому крилі у третій сотні. Сусіди діда по лаві останній раз бачили його, як входили, відступаючи, у ліс коло хати побережника. Дід у лаві все жартував та переконував необстріляних молодиків, щоб не кланялися незнайомим кулям. У лісі вже ніхто його не бачив.

Кілька козаків пішли на розшук і за кільканадцять хвилин принесли мертвого діда. Мав розірвані гранатою груди й живіт.

З козаками прийшов побережник, у якого позичили старе рядно, та оповів про смерть діда, що її випадково бачив, виглядаючи із льоху, куди заховався з родиною підчас бою.

Дідові куля перебила ногу, як він перескакував через пліт на город лісничівки. Рушниця впала потойбіч плоту. Пробував було повзти, та мав перебиту кість і не зміг. Обернувся убік наближаючихся курсантів, виняв із торби та розклав перед собою свої гранати. Як червоні наблизилися, почав частувати їх через пліт «гусячими яйцями». Вбивши і ранивши кількох, запалив запальник останньої гранати і поклав її під себе...

Забравши із собою своїх вбитих і ранених та залишивши стежі, вертаємося до манастиря, де готовився обід.

Годин за дві кінна розвідка донесла, що червоні частини, що їх ми дожидали з другого боку, наближаються вже до Лубенець.

Деркач передав до лубенського отамана Пономаренка, щоби всі озброєні, захопивши із собою родини помітніших повстанців, виступили з села до ліса.

Постановлено перепустити червоних через Лубенці без бою і дати їм можливість наблизитися до Мельників і вступити в бій з 2 курінем та мельничанськими сотнями. 3-й курінь вирушив на край ліса під Лубенцями. 1-ий курінь і штаб бригади залишилися в манастирі.

За якийсь час розвідка донесла, що червоні вступили в село і розташувалися там на відпочинок.

Ще за годину-півтори від третього куреня прискакав зв'язок із запискою від Кваші. Большевики палять Лубенці. Пономаренка з його хлопцями не можна стримати — хочуть наступати. Що робити?

Деркач, Грицаєнко, Отаманенко, Петренко і я, сівши на коней, скачемо на край ліса. Над Лубенцями хмари чорного диму. Горіла хата Пономаренка, сотника Вішневецького і ще