Читати книгу - "Нарис загальної історії"

Пробудження Греції відбувається в архаїчну епоху — з VIII по VI ст. Воно виражається в активній колонізації, виключно через заселення. Демографічний вибух зменшує кількість вільних земель. Право старшинства змушує молодших дітей шукати собі долі в інших місцях. Загроза потрапити в рабство за борги спонукає до втечі. Правопорушники і злочинці можуть почати життя з початку. Кандидатів на розсіяння не бракує. Вони діють за загальною схемою. Якась група мешканців вирішує виїхати. Вона звертається до дельфійського оракула, призначає собі вождя — «ойкіста» і бере з собою частку священного вогню. Після цього вони вирушають на пошуки гідного місця. Коли місце знайдене, там зводять укріплення, землі ділять між собою і створюють політичні органи. Переважними напрямками міграції є північні береги Середземного моря з більш вираженою концентрацією на Понті Евксинському й у Південній Італії, включно з Сицилією. Південні й західні береги вже зайняли фінікійці та карфагеняни. Слід зазначити також і деякі винятки: греки осідають в Наукратісі в Єгипті й головно в Кірені. На Сицилії вони мешкають поруч із карфагенянами, що призводить до конфліктів.

Грецький світ — це Греція в центрі, але тільки її найпівденніша частина, Іонія на сході та Велика Греція на заході. Загалом — щось зовсім малесеньке й виключно середземноморське, зорієнтоване на ареал Передньої Азії. У класичну епоху — з VI по IV ст. — контактів з Європою майже немає, за винятком хіба що скіфів, але вони ледь торкаються Європи. Активні й постійні культурні контакти підтримуються з Азією, до якої входить і Єгипет. Головні політичні контакти зав’язуються з Перською імперією хоча б тому, що до неї приєднані поліси Іонії. Вони погано інтегровані в імперію і погано в ній почуваються, а це спричиняє заворушення та заходи з їхнього придушення з боку влади Ахеменідів. Один із таких заходів на початку V ст. призводить до мобілізації полісів Греції й далі до двох воєн у 490-м та в 480-479 рр. до н.е., в яких перемогу здобули греки не стільки завдяки реальній військовій перевазі, скільки через певну байдужу недбалість персів.

Європейська історія Греції (її візантійська історія стосується Передньої Азії) завершується македонською експансією між 357-м і 323 р. до н.е. Македонія входить до складу племінної Греції півночі, яка протягом цих півтори тисячі років залишалася майже повністю в тіні та невідомості. Це — край порослих лісами гір і невеличких родючих низин, відрізаних від моря ланцюжком афінських колоній на узбережжі. Македонська еліта і, зокрема, царський рід Аргеадів еллінізована в тому сенсі, що вона має доступ до культури, створеної Грецією полісів, хоча сама Греція тримає їх за варварів, які цілком випадково говорять грецькою. Невідомо, коли Македонія спромоглася вийти з племінної будови й перетворитися на об’єднане царство. Можливо, цю зміну здійснив сам Філіп ІІ. Ще в юному віці його вивезли як заручника до Фів, де він здобув повне грецьке виховання й освіту. Коли він прийшов до влади в об’єднаній Македонії, уже здатній мобілізувати всі свої ресурси, він, як видається, замислив план, що складався з чітких етапів: еллінізувати Македонію та зробити з неї міцну базу; нав’язати верховенство Македонії балканським народам; завоювати Грецію полісів і ввести її до складу царства; організувати вирішальний похід проти персів у Азії. Його вбили в 336 р. до н.е. невдовзі по завершенні третього етапу вирішальною перемогою при Хероні над полісами в 338 р. до н.е., коли в розпалі була підготовка до четвертого етапу. За якихось дванадцять років, з 336-го по 322 р. до н.е., четвертий етап довів до кінця його син Александр. Передчасна смерть завадила йому перейти до п’ятого етапу — завоювання західної частини Середземномор’я.

Імперія Александра — це типовий приклад завоювання вже створеної імперії зовнішньою силою, яка спромоглася знищити центр ваги ворога, у цьому випадку перського війська: їй залишається тільки зайняти імперський центр, який став вільним. Зміна династії привела, незважаючи на розпад імперії одразу по смерті Александра, до активної еллінізації азійського ареалу через заснування поселень і масової міграції греків на Схід на кшталт того, як свого часу іспанці вирушать із метою розбагатіти до Америки. Сама Греція, яка втрачає своє населення через міграцію, занепадає і стає жертвою міжусобних воєн. Включена до царства, яке буде утворене з Македонії, вона стане врешті-решт римською провінцією Ахайєю в 146 р. до н.е.

Загалом, історія Греції виключно середземноморська й азійська і дуже мало чи зовсім не європейська, навіть не бал-канська й не степова.

І проте в жодному з визначних моментів і в жодному відношенні Греція не азійська країна, хоча вона й підтримувала постійні контакти з Азією і не припиняла переймати культурні цінності з Азії. Цей контраст підкреслює відмінний характер історії Греції в тому, що вона була високо ефективним і самобутнім «культурним перетворювачем». Знову ж таки повчальними стають паралелі з Англією та Японією. Ці країни цілком інтегровані в свої культурні ареали й при цьому розвивають свої самобутні риси, більш виражені в Японії, ніж у Англії. Вони теж дієві перетворювачі, хоча й мало оригінальні в тому сенсі, що всі теми, які розвиваються в Англії, чітко та ясно є варіаціями на європейські теми. В Японії акліматизація та трансформування китайського видаються посиленішими й відбивають помітнішу самобутність. Якщо спробувати, наскільки це можливо, пояснити винятковий приклад Греції, не можна виходити з результату та з культурного вираження — філософії, трагедії, ораторського мистецтва, раціональної історіографії, геометрії тощо, оскільки вони є частиною визначення об’єкта, слушного пояснення якого ми шукаємо. Потрібно придивитися до перетворювача та розібратися, в якому напрямку він перетворює і чому.

Аналізу можна піддати три вірогідних напрямки, у тому числі морфологію. Типова будова Греції, з якою слід рахуватися, — це поліс (у розумінні місто-держава або поселен-ня-держава). В ньому немає нічого оригінального, оскільки сільські поліси зустрічаються на всіх континентах. Але типова індоєвропейська будова — плем’я, а не поліс. Типова племінна структура збереглася в Епірі, Македонії, Фракії та в деяких віддалених районах Пелопоннесу. Не можна твердити, що елліни були винятком серед своїх двоюрідних родичів і родичів-предків. Чому історична Греція мешкала в містах-державах? Гіпотеза про те, що поліси можна було винайти в