Читати книгу - "Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Міша вітає тебе,
Твоя Лєна
P.S. Посилаю тобі останню фотку.
P.P.S. Дякую тобі за твою картку!
* * *
[Желязна Жондова], 9/VIH 1932
Люба моя Натуся!
Чому мовчиш? Чи все у тебе добре? Чи видужала Іда? Я так давно не маю від тебе жадних відомостей. Правда, я і сама давно тобі не писала, але це вже не моя вина, бо ми з Мішею 10 днів дуже хоріли, а я лежала колодою. Що це була за хороба — невідомо, бо лікаря тут нема, але температуру ми мали дуже високу, боліло горло і голова. Гадаємо, що це була тяжка ангіна.
Отож, звалилися ми дружно, спочатку Міша, а на другий день я. Ліків, догляду і відповідного відживлення не було цілковито, але все ж якось, хоч і не зовсім, але ми видужали, тільки страшно ще зелені, а до мене причіпив-ся кашель. Серпень! Це для мене фатальний місяць: майже всі свої неприємності мала завжди в серпні. Але, крім того, цей рік взагалі тяжкий, для всіх тяжкий.
У тебе хоріє Іда, я весь час хорію, Міша теж. За свою хоробу дістала три листа: від Зої, від Мосендза і від Липи. Лист Липи найменш милий, але зате найбільш спокійний: працює, пише і їде (хіба вже виїхав) під час місячної відпустки на море.
Зоя надіслала мені листа, знов з віршами і, крім того, з кількома фотографиями. Ох, Натуся, ти собі не уявляєш, яка вона тепер товста, щось цілком без форми, ну, одним словом, п[ан]і Ядзя № 2. Але лист її все ж невеселий: чоловік її хорів, академія розпадається, майбутнє — темне.
Вірші її знов ні до чого!! Але добрість її аж рветься з кожного слова.
Та найсумніший лист був від Мосендза. Він вже вийшов із санаторії, але становище його жахливе. Попередню свою посаду він загубив за час хороби, а нової роботи нема. Грошей теж нема... Сидить тепер в Братиславі, в брудному бараці і не уявляє, як житиме. Не дуже-то він розписується над своєю бідою, але розпач, аж в душу, вдарила мені з його листа.
Ми з Мішею недавно цілком несподівано дістали трохи грошей — старий борг. Завтра хочу відіслати, хоч в листі, Леонідові. Але що ж це? Крапля в морі... Ох, дорогесенька, як же тяжко на душі, коли не можеш допомогти своїм приятелям.
Між іншим, писав Леонід цікаву новину про нашого спільного «нареченого» — Вову.
Вова по закінченню університету довший час працював у якогось професора асістентом, але без платні. Зрештою, недавно зробив малий винахід, який звернув на нього увагу професора, і той влаштував Вовку на якусь посаду з доброю платнею. Здається, все добре. І всі «Рюриковичи» були на сьомому небі, отже, все могло зкінчитися Happy Еп^ем, якби Вова не був би... Вовою. Бо він вирішив відсвяткувати цю радісну новину, перед своїм від’їздом зібрав своїх товаришів і знайомих панночок, щоб кутнути. Трохи випили і в дуже веселому гуморі пішли гуляти по Празі. Раптом п’яні Вовчини очі зауважили над дверима якогось склепу чеський папіровий прапорець. Він не зміг придумати нічого мудрішого, як зірвати цей прапорець, щоб приподнести його якійсь панночці... Нібито дурниця, але прохожі обурилися над такою зневагою національних ознак і кинулися на Вову, а коли дізналися, що він українець, поставилися до цього ще поважніше. Отже, нашого Вову присудили на 14 днів арешту і виїзду за межі республіки...
Так пише Леонід, але мені не віриться, що так воно і буде: адже ж є ще чародійське панство Стешків, які завжди з Вовиної дороги забирали все каміння, а нато-місць сипали йому квіти. Чи не буде так і тепер? Все ж було б дуже шкода і старих Гайдовських, і шального Вову.
Життя є гарне, але яке ж тяжке! Особливо для людей, які не вміють пристосуватися до нього. Для людей абсолютно чесних. Але все ж, Натуся, яке щастя бути дійсно чесними. Боляче мені, що наші поети — Маланюк і Липа не є ними.
Візьмемо Маланюка. Чи ж весь його шлюб не є вигідною аферою, без кохання, яка дозволяє йому добре жити, вдягатися, їсти і взагалі вести барський образ життя. Чи ж цей шлюб не є темною плямою на його чесності?
Ти знаєш, як я поважала Липу, та й ти теж. Але чим далі, тим більш підозрілим робиться він для мене. Чому він так далеко тримається від нашої колонії? Адже ж він, хоч і підданий польський, але емігрант, «наш», але він весь час горнеться до галичан і волиняків. Знаєш, Нату-ся, його останній лист до мене — це був верх офіційності. Так і одчувалося, що він боїться заманіфестувати до мене своє товариське відношення. Колись покажу його тобі.
Я твердо рішила, що не відповім йому нізащо. Болить мене дуже теж його відношення до тебе і твоєї родини. Чи ж це не підло — жити у вас, видавати себе за вашого однодумця, а потім так якось відріктися. Часом мені здається, що він тому такий обережний зі мною, бо знає, що я дуже зприятелювалася з тобою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.