Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Для початку передамо гінцем запрошення і припишемо внизу, що образимось, якщо вона не приїде, — Заріна відійшла від чоловіка та закружляла по кімнаті. — Шкода, що неможливо навіть надвір вийти через отой безкінечний дощ, що падає вже цілий тиждень. Давай неси сюди чорнило, перо та папір, будемо писати послання.
Харольд швидко приніс все потрібне, а молода жінка тим часом сіла біля низенького письмового столика на стільчик і взялась до роботи. Скоро лист був готовий, знайдений молодий та рвучкий гонець, що вмів тримати язик за зубами, щоб завчасно ніхто ні про що не здогадався. На щастя, сильний вітер розігнав сіру пелену хмар, дощ перестав і хлопець рушив у дорогу. За чотири дні він обіцяв повернутись і привезти відповідь.
— Хай Творець допоможе тобі, — благословила гінця у дорогу добра Заріна. Задля нього охоронці опустили підйомний міст і той швидко розчинився у туманній далині.
Минув тиждень, і одного чудового дня, коли Харольд та Заріна прогулювались широким подвір’ям замку, з оглядової вежі донісся крик, що на узліссі з’явився екіпаж, а позаду нього, на чорному коні, гарцював вершник.
— Це, мабуть, наш гонець, — прошепотіла Заріна чоловікові, разом з ним підіймаючись на оглядову вежу. — Але ж кінь не тієї масті. І хто міг би з ним бути, невже Віола власною персоною? Швидше б опустили міст і вони проїхали сюди, — і молода жінка глибоко зітхнула від охопившого її хвилювання.
Харольд змахнув рукою у відповідь на запитливий погляд вартового, що побачив наближення екіпажу з ескортом, і важкий міст поповз донизу. Вершник першим в’їхав на нього, позаду рухався екіпаж з двійкою впряжених у нього красенів-рисаків з довгими гнучкими шиями та на тонких граційних ногах. На брамі прибульців зустріло молоде подружжя. І раптом за їхніми спинами пролунав гучний голос сера Джонатана, який, мабуть, спостерігав за приїздом гостей зі свого вікна:
— І хто це до нас завітав?
Екіпаж зупинився і його лаковані дверцята відчинились. На сходинку ступила витончена жіноча ніжка в зеленій атласній туфельці, а згодом з’явилась і вся висока гнучка постать гості. Стривоженим голосом жінка запитала:
— Кому тут так терміново знадобилась моя допомога? Я їхала день і ніч, щоб встигнути і ця людина не померла. Де він? Я готова цієї ж миті зробити все, що в моїх силах.
Харольд з Заріною переглянулись, гарячково думаючи, як зам’яти грандіозний скандал, що назрівав у них на очах і що такого сказав гонець Віолі, а це була саме вона, що жінка відразу ж зібралась і поїхала сюди. Та їм на допомогу прийшов сам сер Джонатан, який, мабуть, про все здогадався.
Безшумно підійшовши, він з відчутним задоволенням почав розглядати ставну симпатичну гостю.
— Це мені терміново потрібна допомога, бо треба лікувати моє серце і душу, що весь час болить. Якби ви не приїхали, я б, мабуть, скоро помер. Ви просто змушені надати мені допомогу! — вже майже скрикував чоловік, тримаючись за лівий бік.
Молодята вирішили залишити їх удвох познайомитись ближче і пішли, забравши гінця, якого звали Джон, з собою. Всі троє зайшли у кімнатку, де відпочивають охоронці і де у першу їх зустріч томився Хорольд, очікуючи кохану.
— Ну що, хлопче, давай розповідай, але по порядку. Ми хочемо знати, яким чином ти зміг витягти цю пані, що майже ніколи ніде не буває, з дому, та ще й так далеко. Це ж просто подвиг з її сторони. Що ж ти їй такого наговорив? — запитала юнака Заріна.
Той, набравши в легені якомога більше повітря, випалив:
— Ще дорогою я дізнався, що пані Віолетта дуже знаменита і добра цілителька, але пацієнтів привозять до неї додому, бо вона не любить кудись ходити, окрім до лісу та на луки по трави. І у мене з’явилась відчайдушна ідея. Я вигадав, що у нашому маєтку є хворий, який потребує негайної допомоги, а транспортувати його ні в якому разі не можна. Надзвичайно симпатизуючи пані Віолі та весь час нахвалюючи її талант, надзвичайні лікувальні методи та властивості, я виманив її з дому, щиро запевнивши, що ніхто, крім неї, не допоможе цьому чоловікові. Ми їхали і вдень, і вночі. Щоб було швидше, вона дала мені коня зі своєї стайні. Свого, втомленого попередньою, теж майже без перепочинку, дорогою до пані, я залишив у неї.
— Слухай, Джоне, ти маєш отримати якусь винагороду за свою винахідливість, і я обов’язково про це подбаю, — мовив Харольд. — А зараз ходімо глянемо, що діється надворі.
Всі троє вийшли з кімнатки і попрямували широким подвір'ям, пильно його оглядаючи. І в одному з тихих закутків молоді люди побачили захоплених жвавою розмовою сера Джонатана та Віолу. Чоловік, розмахуючи руками, тицяв пальцем у небо і щось їй розповідав.
У відповідь тепла та приємна усмішка раз-по-раз осявала симпатичне обличчя жінки. Здалеку було видно, що вони відразу знайшли спільну мову. А Заріна, ледь тільки леді Віола вийшла зі свого екіпажу, відразу ж зрозуміла, що душа та помисли її чисті, а в думках тільки щире бажання допомогти стражденному хворому.
— Нехай вони пізнають одне одного та зійдуться, вона насправді хороша людина, — подумки проговорила Заріна і від усієї душі побажала серу Джонатану щастя.
І тепер, дивлячись на них, добре серце молодої жінки втішалось і бажало їм злагоди у стосунках та відгуляти найближчим часом ще одне весілля.
Вечоріло.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді», після закриття браузера.