Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Формула переписування була не єдиною причиною, чому я почав отримувати результати; підозрюю, другою причиною було те, що просто нарешті настала моя пора, прийшла моя година (як було в Єйтса з його грубим звіром[265]). Але навіть так, Формула точно посприяла. До її появи, якщо я продукував оповідку десь на чотири тисячі слів у першій чернетці, то вони часто перетворювалися на п’ять тисяч у другій (якісь автори — «викидайла», а я ж, боюся, завжди був природженим «додавайлом»). З появою Формули це змінилося. Навіть сьогодні я прагну, щоб у другій чернетці було 3600 слів, якщо в першій було 4000… а якщо перша чернетка роману має триста п’ятдесят тисяч слів, я, кров з носа, зменшу другу чернетку до трьохсот п’ятнадцяти… до трьохсот, якщо можливо. Зазвичай можливо. От чого мене навчила Формула, то це того, що кожне оповідання чи роман до певної межі стискаються. Якщо не можете викинути десять відсотків і при цьому зберегти базову історію та колорит, значить, ви недостатньо стараєтеся. Розважливе скорочування діє миттєво і дивовижно, наче літературна віагра. Його відчуєте і ви, і ваш ІЧ.
«Передісторія» — це все, що відбулося до початку вашої оповідки, але має вплив на власне історію. Передісторія допомагає окреслити персонажа та встановити мотивацію. На мою думку, важливо ввести передісторію якомога швидше, але не менш важливо зробити це зграбно. Як приклад незграбності наведу такий діалог:
— Привіт, колишня дружино, — сказав Том, коли Доріс увійшла до кімнати.
Для історії, може, й важливо знати, що Том і Доріс розлучені, але має бути кращий спосіб повідомити про це, аніж такий — делікатний, як маніяк із сокирою. Пропоную:
— Привіт, Доріс, — сказав Том. Його голос звучав природно — принаймні для його власних вух, але пальці однієї руки потяглися до безіменного пальця другої, де ще шість місяців тому була обручка.
Усе ще не претендує на Пулітцерівську премію і значно довше, ніж «Привіт, колишня дружино», але швидкість — це не все, як я вже намагався зауважити. А якщо ви вважаєте, що, крім передачі інформації, більше нічого не має значення, то вам слід покинути літературу і влаштуватися писати інструкції — загородка Ділберта[266] чекає.
Ви, мабуть, чули вираз «in medias res», який означає «посеред речей». Це древня та почесна техніка, але я її не люблю. In medias res потребує флешбеків, а я вважаю їх нудними та заяложеними. Вони завжди мені асоціюються з фільмами 40—50-х років, коли картинка починає плисти, а голоси відлунювати, раптом дія переноситься на шістнадцять місяців назад, і вимазаний багном злочинець, який щойно намагався втекти від собак-шукачів, — перспективний молодий адвокат, якого ще не підставили за вбивство продажного шефа поліції.
Як читача мене набагато більше цікавить, що ще станеться, а не вже сталося. Так, є геніальні романи, які йдуть супроти такого вподобання (а може, упередження): «Ребекка» Дафни дю Мор’є, «Звикле до темряви око» Барбари Вайн[267]; проте я люблю починати з самого початку, бути на рівних з автором. Я волію, щоб усе було від А до Я, подавайте мені першою закуску, а десерт — коли доїм усі овочі.
Навіть розказуючи історію прямолінійно, ви помітите, що неможливо зовсім уникнути хоч якоїсь передісторії. У реальності ж кожне життя по суті in medias res. Якщо ви представляєте сорокарічного чоловіка як головного героя на першій сторінці свого роману і якщо дія починається внаслідок того, що якась новітня людина чи ситуація вривається на сцену життя цього добродія — скажімо, аварія на дорозі, чи він робить послугу вродливій жінці, яка сексуально зиркає через плече, — вам усе одно в якийсь момент доведеться давати раду першим сорока рокам життя цього чоловіка. Від того як багато і добре ви розкажете про ці роки, неабияк залежить рівень успіху вашої оповідки і те, чи подумають читачі про неї як про «хороше чтиво» чи «нудьгу смертельну». Імовірно, Дж. К. Ролінґ, авторка книг про Гаррі Поттера, — чинний чемпіон передісторії. Не найгіршим вашим рішенням буде прочитати ці книжки, заодно зауважте, з якою легкістю в кожній наступній книжці коротко нагадуються події попередніх. (А ще книжки про Гаррі Поттера просто цікаві, нерозбавлена історія від початку до кінця.)
Ваш Ідеальний Читач зможе несамовито допомогти, коли мова зайде про те, щоб зрозуміти, наскільки добре ви впоралися з передісторією і як багато слід додати чи відняти в наступній чернетці. Ви маєте дуже уважно прислухатися до того, що не зрозумів ІЧ, і запитати себе, чи розумієте це ви. Якщо відповідь «так» і ви просто не виклали це на папері, то вашим завданням у другій чернетці буде прояснити. Якщо ж відповідь «ні», якщо частини вашої передісторії, які викликали сумніви в Ідеального Читача, туманні для вас теж, тоді
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про письменство. Мемуари про ремесло», після закриття браузера.